Мене привабила обкладинка. Така спокійна, мінімалістична і водночас атмосферна. Варто також зазначити, що всередині вона теж гарно оформлена, дуже приємно брати до рук, розгортати. Але що стосується вмісту книги, то тут я не можу сказати, що була в захваті. Із усіх новел мені сподобалось декілька. І під «сподобалось» я маю на увазі ті, які я змогла для себе якимось чином розтлумачити, побачити якийсь свій сенс. Але що стосується інших, то там складніше. Ти читаєш, читаєш, але не розумієш, що відбувається, ставиш собі купу питань, а потім раптом кінець і ти заплутуєшся ще більше і думаєш, що це було і як це розуміти. Якщо коротко про сюжети, то тут ви зустрінете доктора, що переселився в стегно своєї дружини; санаторій, з якого ніяк не можливо поїхати додому; манекена, що оживає та інше. Особливість цих творів в тому, що лише одне речення здатне перевернути все шкереберть. Стерти усі можливі межі з реальністю. Новели не виходять з голови, але від цього ти не починаєш розуміти їх. Я не можу сказати, що радила б цю книгу, але не можу і сказати зворотного, бо комусь точно вона може здатись цікавою. Тому, хто втомився від банальних сюжетів, шаблонних персонажів, тому, хто любить перечитувати і копати глибше. Тому, хто любить абсурд.

Моє перше знайомство з творчістю автора вже відбулося з другої книжки "Німий Бог" (яка мені, на диво, сподобалась), але всі говорили, що його "13 новелл" більш довершені, то вирішила, що мають сподобатися ще більше. Книжка для поціновувачів сюрреалізму і химерної прози. Невеличкого обсягу, запросто читається за вечір. Сюрреалізм в найяскравішому його прояві. Що це було? Навіть не знаю як описати. Це, ніби, коли сниться сон, де відбувається багато такого, чого б в реальності не могло відбутися, а тут воно відбувається. Моментами просто прозрівала до чого могла дійти фантазія автора. Тут настільки природньо вплетена фантастика, що відчуття ніби й справді могло таке бути. Похмурість, містичність, мінімалізм. - Чи змогла я щось корисне взяти для себе? - Ні! - Чи сподобалось мені? - Так! Хоч було все дуже і дуже дивно. Юркі Вайнонен - фінський письменник, неповторний в своєму жанрі. Хочу також відмітити прекрасний милозвучний український переклад видавництва "Комора". Якщо Ви думали, що прочитали вже всі можливі жанри, а не читали ще Вайнонена - то спробуйте.

Для ця книжка виявилася дуже своєрідною. По-перше, я її придбала, бо там був короткий жанр, який, на жаль, видавці не поспішають видавати, а я його страшенно люблю і просто-таки вишукую. По-друге, автор із Фінляндії, а моя сестра страшенно любить Скандинавію. Ну і на завершення, з цією книжкою у моєму житті сталася дуже дивна історія. У 2017 році я лягала в лікарню, і взяла з собою цю книжку. Чи почала читати, не знаю, оскільки лікарняний період повністю стерся з пам’яті. Та потім мій стан погіршився і я впала в кому. Коли вийшла з коми і врешті змогла говорити, мама розповідає, що я роззиралася на боки і в усіх питала: «Де мій чоловік Юркі Вайнонен?». На той момент я говорила дуже нерозбірливо, і всі сприйняли мою балаканину за типову маячню, лише згодом мама знайшла серед моїх речей цю книжку. Я так і не змогла визначити жанр його творів. Врешті дійшла висновку, що автор і не намагався дотримуватися одного стилю. Бо якщо одні новели психологічні, інші химерні, то деякі видаються схожими на детектив, а то й жахайстики. Зазвичай мені або подобається творчість певного автора, або ні. Але ця збірка теж не вкладається у ці канони. Бо якщо перша половина просто-таки захопила мене, то до другої у мене виникало повне нерозуміння й несприйняття. У автора в творах багато, певною мірою, фантастичних деталей, але це наскільки вкраплення і наскільки досконало вписані в сюжет, що не виникає думки, що ці події не можуть насправді відбуватися з нами. Однак є й певні погрішності. Наприклад, у новелі «Бідака» герой-оповідач описує, що з війни повернувся з німим хлопцем-бідакою, про якого навіть не знав, чи він з їхнього боку воював. Той залишився жити з ним. Він був інвалідом, і оповідач його доглядав, годував, купав тощо. Врешті наприкінці твору на березі моря бідака написав палицею на піску своє ім’я – і воно було жіноче. Гарно побудована інтрига, кульмінація, але все ж, якщо головний герой купав бідаку, то не міг не дізнатися, що це – жінка. Такі незначні деталі (а втім не такі й незначні, якщо на них заснована кульмінація, що є найважливішою частиною новели) дивують. Але бажання дочитати книжку до кінця не зникає. І це найголовніше.