Йому судилося стати одним з найвизначніших грузинських письменників, ,,совістю нації" та разом з тим ще за життя піддатися анафемі радянської влади. Той, хто відкрив для Європи екзотичну грузинську культуру, причарувавши своєю творчістю передових літераторів того часу, а саме з двадцятих років минулого століття. Той, кого нарекли клеймом неповерненця, суворо заборонивши згадувати його ім'я та прізвище як на батьківщині, так і у будь-якому куточку СРСР. Той, хто помер у злиднях у далекій Швейцарії та заново ,,воскресає" у назвах університетів та вулиць уже вільної, демократичної Грузії. Це -- Грігол Робакідзе. І його роман-візитівка ,,Зміїна сорочка" (переклад Гіоргія Арабулі, за сприяння Грузинського національного центру книги, видавництво ,,Кальварія"). ,,Зміїна сорочка" -- на мою думку, чудовий, хоч і не дуже простий спосіб познайомитися із грузинською літературою. Він -- якісний зразок багатющої на біблійні відсилки, легенди, перекази, міфи, літописні свідчення, історичні факти, культурні та побутові звичаї, давні легенди та вірування цього волелюбного народу медитативної прози, яка, по суті, є філософським осмисленням життя, призначення людини на землі та її місця на цій же землі. А ще роман -- це справжня ода батьківщині та глибокому пошановуванню пам'яті предків. Головним героєм є юнак грузинського походження Арчибальд Мекеш, який з трьох років був англійцем. Він задається питанням пошуку свого справжнього коріння, головним чином, чому його батько, Тамаз Макашвілі, покинув рідний край. Арчибальд пускається у довгу дорогу додому, через Персію до Тбілісі. І чим ближче він до мети, тим сильніше озивається в ньому поклик предків, тим вільніше йому дихається, тим сильніше проймаючись щирою, синівською любов'ю до найкращого, направду, місця на землі. Місця, де ти народився і вперше торкнувся цієї землі ногами...