Ще в дитинстві, а потім і в юності довелось мені перечитати оповідання А.Гайдара "Гарячий камінь". Я, не зрозумів тоді двох речей:

- Як Івашко міг викотити на гору камінь, такий гарячий, що Гайдар, економлячи сірники, припалював об нього цигарку. І друге:

- Чому старий, понівечений життям інвалід, не розбив-таки ту каменюку щоб омолодитися?.

Ну, перше я і досі не розумію, тим більше, що раз каменюка сама собою нагрівається до "451° по Фаренгейту", мабуть там відбуваються якісь ядерні процеси з випромінюванням радіації, і краще обходити її десятою дорогою, а не просити дитину закотити ту каменюку на гору...

Але казка є казкою, не сперечаюсь. Нехай.

А от, друге став розуміти вже в дорослому віці; скоріше за все, той гайдарівський інвалід пишався своїми ранами, бо слугували вони йому якби індульгенцією від репресій і він мав можливість закінчити свій життєвий шлях в колгоспному садочку серед людей, що оточували його теплом і повагою.

Якби в наступному житті він ухилився б і від тих барикад, де зламав собі ногу, і від ворожої шаблюки, і від нескінченних боїв за "світле майбутнє"- світила б йому дорога на Соловки, або в Магадан... А пройти ще раз те ж саме по другому колу...

Я його вже розумію, а тепер хочу приміряти ту можливість каменя на себе. От задам собі кілька питань:

- Чи хочу я побачити і маму і тата молодими, здоровими, усміхненими - звісно хочу!

- А поховати їх ще раз? А поховати синочка, сестричку, рідних, близьких друзів-товаришів, дівчинку Тому, так і не відмиту від куренівської глини?...

Якби в наступному життєвому колі я б зміг запобігти Куренівській трагедії, винайти ліки від невиліковних хвороб та старості, спинити війну на сході...

Тоді б - залюбки! А так, хай буде, як було, хай буде, як буде.

Відомий вислів: - чому Ньютон став великім? - Тому, що стояв на плечах гігантів… Нас всіх, щоб ми зросли, хтось мусив підіймати на свої плечі, от і замислився я; а хто ж крім матері та батька брав участь в моєму становленні? Хто направляв і підтримував мене при сходженні крутими сходами становлення? Кажуть, і мурашка може бути вісником, що здатна, навіть, поза нашою свідомістю впливати на наш шлях.

Не все, звичайно, втримала моя пам'ять, але я вирішив поділитися з вами, шановні, найяскравішими спогадами. Можливо комусь з вас це буде не лише цікаво, але й корисно.

P.S. А ви, якщо й досі курите, але хочете зекономити на сірниках, сходіть до тієї каменюки, щоб прикурити, але не забудьте прихопити дозиметр...