Эта книга объясняет важность прав собственности для успеха капиталистических систем. Чтобы общество могло использовать свои активы в полном объеме, ему нужна правовая система, которая превращает богатство в «живой капитал». «Живой капитал» может быть использован для создания дальнейшего благосостояния: например, в США большинство новых предприятий финансируются за счет ипотеки дома предпринимателя. Но в обществе, которое не дает четкого определения и защиты прав собственности, такие стратегии невозможны. Это объясняет, почему экономики рыночного типа принесли огромные богатства западным странам, но не смогли этого сделать в большинстве стран Латинской Америки, Африки и бывшего советского блока. Бедные в этих регионах не имеют доступа к формальным системам собственности. Правила и волокита запрещают им законно владеть землей или начинать бизнес. Следовательно, в этих странах возникли огромные «неформальные сектора» - рынки и районы, изобилующие нелегальной деятельностью. Однако эта деятельность не приведет к крупномасштабному росту и развитию, поскольку размер рынков ограничен сетями, в которых люди могут развивать доверие и взаимность, а также потому, что нелегальные предприятия должны вести себя сдержанно, не давая им возможности реализовать экономия от масштаба. Бедные остаются разочарованными растущим экономическим неравенством между ними и немногими счастливчиками, которые живут в «колпаке» формальных прав собственности, где капитал создает богатство. Это повествование, утверждает Де Сото, описывает борющиеся экономики по всему миру, от Марокко до Перу. Он неоднократно отвергает идею о том, что экономические показатели определяются в первую очередь культурными факторами. Опыт показывает, что капитализм может преуспеть в разных культурах, и явления несостоятельности капитализма одинаковы в странах, где нет общего культурного наследия.

Питання розбудови економіки і, як наслідок покращення матеріального становища громадян, є одним з ключових завдань для уряду кожної країни. Хтось про це заявляє чисто декларативно, а хтось докладає максимальних зусиль, які врешті решт переростають у справжні результати. Других, на жаль, в усі періоди історії було значно менше. Особливо це актуально для країн з перехідною економікою, в тому числі як Україна і аналогій в процесі буде виникати все більше. Успішні і неуспішні приклади якраз і є одними з предметів розгляду в цій книзі. Головна тема вказана в назві, але автор не тримає інтригу до останньої сторінки, а відразу дає відповідь на питання - це власність. В це поняття включається як і земля, так і житло, в бідних країнах часто нелегальне і, відповідно, юридично неіснуюче. Головною порадою де Сото якраз є легалізація такої власності. На прикладі Перу він доводить перспективність такої політики. Власність завжди була рушієм еволюції капіталізму та й саме це поняття про володіння матеріальними благами. І базова одиниця власності в книзі якраз житло. Незважаючи на важку тему книга написана легко і зрозуміло, тому цікавою буде для широкого кола читачів.

Беручи до рук цю книгу, побоювався, що можу потрапити у світ цифр, фінансових показників, економічних термінів і законів, у яких я не дуже смислю. Але все виявилося набагато простіше і цікавіше. Автор наполягає, що керівникам посткомуністичних країн і країн третього світу не варто вклонятися іноземним країнам та міжнародним фінансовим інституціям, шукаючи фінансової допомоги. Навіть у незаможних людей чи у бідних кварталах можна знайти трильйони доларів, готових піти в роботу, варто лише створити умови для перетворення нелегальних активів на живий капітал. Для цього потрібно розпочати з описання та впорядкування найкорисніших в економічному і соціальному планах властивостей незареєстрованих чи нелегальних активів. «Формалізована система майнових прав – це гідроелектростанція капіталу». Тобто, держава має описати, зареєструвати і видати відповідні документи на власність (будинки, земельні ділянки тощо), що до цього часу була позалегальною. Це дасть можливість людям під заставу цієї власності брати кредити, започатковувати й розвивати власний бізнес. Адже, «якщо зосередитися на потенціалі речі, діапазон її вжитку розширюється до безкінечності». Різницю між Заходом і нами автор ілюструє доволі просто: якщо ми, як і сотні років тому, женемо для продажу на базар свиней, то торгівці на Заході йдуть на ринок з документами на свиней. «Власність завжди йде попереду грошей… Капітал створюють не гроші; його створюють люди, яким система власності дає змогу кооперуватись і, відштовхуючись від нагромаджених активів, шукати способів розширити виробництво». Іншою необхідною вимогою для виходу з тупика є впровадження такого законодавства, яке б створювало такі умови, коли людині буде простіше, безпечніше і дешевше володіти легальним, а не позалегальним майном і власністю. «Революція у сфері власності завжди була політичною революцією». У розвинених країнах впорядкування у сфері власності було здійснене політичною волею кількох освічених людей, які вважали, що офіційне законодавство не має сенсу, якщо воно існує в інтересах невеликої кількості багатих людей, в той час як переважна кількість людей змушена жити поза ним. «Закон живий, лише коли зберігає зв'язок із суспільною угодою, яку укладають живі люди». Відсутність подібних законів сприяє утворенню заможних архіпелагів в океані злиднів, що свідчить про глибоку неспроможність держави створювати, поважати і захищати майнові права всіх свої громадян.