Це книга про війну. Проте це не так книга, в якій позитивні герої воюють проти негативних та врешті отримують заслужену перемогу. У цій книзі немає позитивних чи негативних персонажів. У цій книзі описані долі звичайних людей, які пережили війну. Людей зі своїми вадами, зі своїми плюсами та мінусами. Це книга про Другу світову війну з усіма наслідками, що випливають з цього (нацисти, партизани, зрадники і шпигуни). Автор пише паралельно про двох героїв з різних часових пластів. Книга затягує тебе поступово, наче павук обплутуючи своїм шармом та врешті не відпускає доки ти не перегорнеш останню сторінку. Ентоні Дорр цікаво описує місто, природу та етапи формування характеру двох своїх героїв. Перша історія про дівчинку з Франції, яка втратила зір, яка через війну залишила рідний Париж та втратила батька. Друга історія про хлопчика сироту з Німеччини, який завдяки своєму таланту до радіотехніки уникнув важкої шахтарської роботи та вступив у військове училище. Автор на прикладі своїх героїв показує як вони змінюють під впливом життєвих обставин, як війна змінює їх та світ навколо них.

Якщо ви гадаєте, що цей роман про війну, то ви помиляєтеся. Ні, звісно, події роману відбуваються під час Другої світової війни, у фашистській Німеччині та окупованій Франції. Але все ж таки, в першу чергу, ця історія про двох дітей, двох невинних душ, котрі попри свою волю стали жертвами. Хтось жертвою обставин, а хтось жертвою пропаганди. А сама війна винесена ніби на другий план, в романі навіть відсутні конкретні описи батальних військових подій, як це характерно для класичних воєнних романів. Якщо ж ви гадаєте, що даний роман про любов, то знову ж помиляєтеся. Любовна лінія якщо і присутня в романі, то лише у фіналі, та й то, проходить ледь помітною. Отже, про що цей роман, що зміг отримати відзнаку Пулітцерівської премії. В першу чергу про те, що війна – це найдеструктивніший та найжахливіший прояв людської цивілізації. Вона здатна знищити багаторічні надбання та досягнення людства в одну мить. Але найстрашніше те, що вона знищує життя ні в чому невинних людей, котрі нізащо не хотіли її, та вона все одно прийшла до них, не питаючи згоди. І навіть тим людям, яким пощастило вижити в її жерновах не позаздриш, адже і вони залишилися на все життя психологічними інвалідами, і навряд чи зможуть коли-небудь оговтатися та прожити повноцінне життя. Війна не дивиться хто перед нею – дорослий чи дитина, чи підтримуєш ти військові дії, чи розділяєш думку правителів котрі розв’язали конфлікт задля своїх таємничих планів. Вона просто приходить, без дозволу, і тобі доводиться або швидко втікати, або приймати бій, майже завжди нерівний. А ще ця історія про те, що і в стані ворога є хороші люди, котрі в силу своєї невинності або недалекоглядності, стали ошуканими пішаками великої гри. Про людей, котрі здатні перейти на бік ворога, і навіть здавати своїх співгромадян, сусідів, родичів, друзів, з якими ще вчора товаришували. Про те, як війна затьмарює свідомість людей, всього суспільства, ніби огортає туманом, і вони перестають бачити очевидні речі. Про те, що війна показує справжню суть особистості, і дуже часто люди в екстремальних обставинах вчиняють так, як і не могли б подумати. Щоб не спойлерити, скажу лише, що головними героями цього драматичного і водночас дивовижного роману, є двоє підлітків. Французька дівчинка Марі-Лор, що мешкає в окупованому Парижі разом з батьком, працівником музею. Вона в дитинстві втратила зір, і щоб дати їй змогу вільно пересуватися рідними вулицями, батько сконструював для неї макет міста, котрий вона досконало вивчила. Також від керівництва музею батько дівчинки отримує завдання оберігати рідкісний дорогоцінний камінь, на який полює німецька розвідка. Він вирішує разом з донькою відправитися до провінційного містечка, сховатися там у двоюрідного діда. З іншого ж боку, перед нами постає німецький парубок на ім’я Вернер. Разом з молодшою сестрою Ютою вони мешкають в сиротинці. На них обох чекає незавидна доля. В кращому випадку, на Вернера, як і на його загиблого батька, чекає робота в шахті. Попавши в поле зору гітлерівської розвідки як талановитий радіомайстер та осліплений фашистською пропагандою, він стає військовим зв’язківцем, і згодом опиняється на території окупованої Франції. Він сліпо вірить у свою справу, і лише питання часу, коли вони зустрінуться з Марі-Лор. А от чим закінчиться їхня зустріч, двох ровесників з різних світів, кожен з яких впевнений в тому, що правда на його стороні, читач дізнається вже сам. Я ж зауважу, що при всьому, в романі є й те що особисто мені не сподобалося. По-перше, це стиль опису. Для мене він був незвичний, в певній мірі кострубатий, і тому читати книгу було важкувато. Але, повторюся, це лише щодо описової манери яку обрав автор. Сама ж історія полонила моє серце. По-друге, як на мене, в романі замало динамічних подій, іноді хочеться якихось гостросюжетних поворотів. Та все ж – це справа смаку, і зважаючи на те, що в першу чергу це драма про двох простих людей захоплених у вирій війни, то загалом це припустимо. Взагалі Ентоні Дорру вдалося те, що гадаю, він і задумував показати на сторінках свого роману – безглуздість будь-якої війни. Я лише додам до вищесказаного, що і як кожен хороший роман, цей також спонукає кожного, хто його прочитає, до своїх власних роздумів і висновків.

Вважаю цю книгу справжнім шедевром літератури, текстом, що одночасно написаний дуже професійно й легко... Війна вривається в життя звичайних людей і нівечить його, війна залишає свій слід, а ідеологія спотворює справді живе й цінне: любов, дружбу, родину... Дві лінії сюжету - історія французької дівчинки та німецького хлопчика - переплітаються дивовижним чином. Що їх пов'язує? Спочатку здається, що нічого, але в них є дивовижно схоже - внутрішня цілість і беззахисність, здатність любити в такому страшному світі, здатність віддавати іншим своє тепло. Ця книга зовсім інакше розкриває для нас історію ІІ світової війни, не крізь призму світових процесів, а через долі простих людей, у яких вона лишає слід, у яких вона відбирає життя. Любові так не вистачає в нашому мінливому світі, тому треба читати такі книги, треба знаходити в собі сили зберігати добро попри війну, нестачу, жорстокість, попри зневіру та сліпоту, бо так часто наша сліпота є внутрішня, це наша нездатність помічати добре навколо.