Вже традиційно склалося уявлення, що українська література, особливо радянського періоду розповідає про важку долю своїх героїв, яких хтось постійно пригноблює. Твір Івана Багряного є яскравим винятком, який заперечує таку тезу. Я завжди сприймала події періоду «Великого терору» як епоху безвиході та безнадії. Григорій Многогрішний не лише кидає виклики системі, але й успішно їй протистоїть, бореться, втікає, мстить та нарешті знаходить омріяну свободу та справжнє, щире кохання. Це прекрасний твір про боротьбу людини з системою. Виявляється і один у полії воїн, якщо дух сильніший за тіло, то з його допомогою тіло здолає будь-які труднощі. Іван Багряний створив один з найкращих пригодницьких творів в українській літературі, який читаєш на одному диханні, та потайки не хочеш, щоб ця історія завершувалась. І перегортаючи останню сторінку згадуєш поєдинок з тигром, пошуки води, мандрівки тайгою, вкрадливі погляди закоханих та неймовірну втечу до кращого життя. На мою думку авторові вдалося донести до читача низку посилів, як от: вміти навчатися новому, виходи за рамки буденного, мати життєві принципи, силу волі, силу кохати, силу боротися та вміння перемагати.

Еще в школе я познакомилась с этой потрясающей историей. Перед тем как взяться за ее прочтение, я была заранее настроена против этой книги - ну что они могут интересного предложить, думала я, и ошиблась. Роман увлек меня со второй главы, да так, что я уже не однократно перечитывала данную книгу, и все с тем же интересом. Это история трагедии не одной личности. Григорию чудом удается бежать в тайгу, тем самым избежав ссылки. В тайге он знакомится с семьей тигроловов, которые принимают его как родного. И вот уже Григорий ходит на охоту, всячески помогает новой семье, и... влюбляется. Но прошлое настигает его... Я не просто советую данную книгу, я ее настоятельно рекомендую всем тем, кто любит приключенческие романы, качественную литературу, и мощный посыл в тексте - таких людей данный роман не оставит равнодушными. Здесь и юмор, и неимоверная история любви которой веришь, и не заурядные персонажи (редко когда на страницах книги встречаются персонажи, которые поступают логично, здесь именно тот случай, когда они не просто, в своих поступках, руководствуются законами логиками, а и отличаются сильными, прописанными характерами)

Якщо чесно, то з класичною українською літературою у мене не дуже склалося. Причини і так всім відомі, бо я не перший, хто зіткнувся з ними. По-перше, твори написані дуже складною мовою, яку сучасні українці не чують навіть на лекціях, і не читають у сучасних книжках. По-друге, твори трохи нудьгуваті, бо зазвичай теми не змінюються протягом багатьох століть, а сюжети залишаються однаковими з невеликими змінами. Є кілька схем будови творів, декілька основних тем, і наша класична література зазвичай їх і використає. Ну а третьою причиною є моя особиста неготовність. Так, з ідейним сприйняттям все добре, а от читати українську класику все ж таки важкувато. Але зважаючи на гарні відгуки, вирішив дати Івану Багряному шанс. Скажу чесно, що багато від твору я не очікував, а перші кілька розділів було дуже важко читати. Іван Багряний багато описував, навіть коли це не зовсім потрібно, а от сюжет тільки повз. Але те, що було далі, змінило моє сприйняття. Твір насправді дуже гарний. Прекрасний своєю формою та змістом, прекрасний емоційністю та закладеними думками. Я не думав, що таке можливо з класичною українською літературою, але ось: вона викликає бурю емоцій та почуттів. Текст написаний від душі, тому читач бачить, що він справжній, що він живий. "Тигролови" - це роман про людську гідність, чесність, про любов усередині та про прагнення до щастя. В кожнім із нас є сміливий тигролов. І в нього все обов'язково буде добре. Бо сміливі завжди мають щастя. Саме так нам говорить ключовий мотив твору. І так обов'язково має бути.