Роман Леоніда Кононовича є епохальною подією в українському культурному просторі. Епохальною в тому сенсі, що «Тема для медитації» - це спроба витворення не багато, ні мало українського епосу. В тексті переплітаються три плани: міфологічний, історичний, особистісний. Це переплетіння не є простим літературним прийомом, постмодерністською стилізацією абощо. Перед нами проєкт відновлення цілісності світобудови, який стоїть на аналогії особистісної, хронологічної та космічної історії. Відновлення після чого? Після катастрофи, якою для українського народу стає Голодомор. Те, що називають профанною сферою культури (на противагу сакральній), зазвичай нівелює третій елемент тріади, тавруючи його як забобони та пережитки, а першому і другому елементам відводять царину маскультурної езотерики. Розрив цієї тріади складає онтологічний фундамент трагедії людини, нації, світу в ХХ столітті. Слово «профанне» вжито невипадково. Профанація – цілком адекватне слово, яке в усій повноті виражає сутність комуністичного режиму. У випадку з українським народом та головним героєм – Юром – профанація отримала форму розлюднення, тому центральною історичною подією роману стає Голодомор початку 30-х років. Через розрив зв’язку людини з трансцендентним, історичним та самою собою, національне та екзистенційне «знекорінення», комуністична влада здійснювала своє панування, пропонуючи натомість сурогати сенсів і цінностей. Саме розлюднення через голод стало ерзацом містичного відмирання емпіричного «Я», котре необхідне задля віднаходження Самості як єдності зі світовим порядком. Цей та інші ерзаци і стали «ґрунтом» для формування нової радянської людини, яка, як виявилось, пережила усі видимі форми (партію, державу, ідеологію) та мутувала у свого фарсового двійника – гомо постсовєтікус. Цей двійник, який, як і його трагічні «оригінали», ніяк не може сконати, розтягуючи свою агонію у квазінезалежності пострадянської України. Єдиний спосіб, який бачить герой для подолання цієї ситуації, це медитація в найсильнішому значенні слова: занурення у глибини власного Я, історії та космосу. Юр переживає новозавітну та лейнгівську метаною: розкол власного Я (Юр-маленький та Юр-сорокарічний, Юр-онук та Юр-дід), підхід до межі смерті та переродження задля нової боротьби. В цій метаної примирюються язичницька та християнська настанова: Юр долучається до сакрального порядку світопорядку, не засліплюючись жагою помсти і хтозна, чи не це робить можливим переродження? Кононовичу важливо показати комунізм не тільки як історичну, але і як метафізичну – не кажучи вже про особистісну – катастрофу. Ось чому Юра з дитинства переслідує мара Леніна як безмежного образу Зла, а боротьба з цим символом стає важливим фактором ініціації героя (Юр піддає сумніву сакральний статус Леніна на уроці, грається зі збитою гіпсовою головою вождя, спалює документ із його зображенням після повернення з війни). Суттєво, що в романі майже не присутній Сталін; як на мене, це демонструє фатальну недалекоглядність багатьох дисидентів, котрі щиро вірили в те, що сталінізм це спотворення ленінізму, варто лише повернутись до чистоти витоків, замінити «викривлений» комунізм на «правильний» (таку позицію в творі демонструє дисидент Чумак). Сталін лише епігон, учень (що він сам, до речі, постійно повторював), головний імпульс катастрофи йде від витоків - до них і треба дістатись. А для цього треба загинути, що Юр і робить. Причому погибель ця повинна бути як індивідуальна, так і родова (Юр-дід загинув в роки розкуркулення). …Для того, щоб по-справжньому щось пізнати – так, що це змінило тебе назавжди – потрібно вмерти. Платон говорить про філософію як про мистецтво вмирання. Леонід Кононович ставить своїм романом питання нам, українцям, нащадкам поколінь, які пережили катастрофу тотального знищення: чи готові ми до смерті в цьому сенсі? Чи й далі животітимемо в мані ілюзорного світу, керуючись рабським прагненням до виживання, малодушним страхом «ліш би нє било войни», лихоманливо чіпляючись за симулякри історії – під пам’ятників Леніну до телемостів «Нада пагаваріть»?

"Тема для медитації" - це роман про людину, яка все життя позиціонувала себе іншою супроти страшної радянської системи. Йдеться про головного героя твору Юра. Розуміння тоталітаризму як зла в Юра сформувалося завдяки бабці, яка виховувала героя. З ранніх років хлопчик чув страшні оповіді про голодомор, про ті страшні часи, які забрали море життів українців, про Гордія, який збирав мерців, а між ними інколи й живих людей, про інших односельчан, які стали зрадниками, підхопивши ідеї партії. Ще тоді в душі маленького хлопчика зародилося несприйняття радянської дійсності, несприйняття культу Леніна, який «хліб у людей забирав». Згодом почуття патріотизму зростало в душі Юра, і він написав поему «Слово про червону ріку». Але талановитим людям не місце було в «тюрмі народів». Їй потрібні були не національно свідомі таланти, а гвинтики системи, її раби. В університеті Юр захопився творчістю заборонених авторів, долучився до поширення самвидаву, за що його затримав КГБ. Як наслідок, героя відрахували з вузу й заборонили проживати в рідному селі й поблизу нього. Таким чином нещадна система зруйнувала кохання юнака і його мрії на майбутнє. Основний сюжет твору час від часу перериває глосарій, у якому відзеркалені давні українські вірування й обряди. Це свідчить про глибоке коріння української культури і про її неповторність. У глосарійних епізодах твору змальована Отхлань – пропасть, у якій кожна людина опиняється після смерті. Власне, вона й є символом Радянського Союзу, який складається із багатьох кіл пекла. Візьміть до рук цей роман - і ви відкриєте для себе багато простору для роздумів.