Остаточне видалення проекту Савіка Шустера з ефіру більше півроку тому стало доказом, що свобода слова в країні, насправді, знаходиться під відвертим пресингом. Політикум та суспільство вже потроху забувають яскравого, професійного телеведучого, тому він вирішив нагадати про себе власною книгою. Шустер ніби підтверджує, що він ще не сказав свого остаточного слова, і ще має відіграти певну роль в історії нашої держави. Книга «Свобода слова против страха и унижения» створена на основі статистичного матеріалу, зібраного Савіком за понад рік на своєму ток-шоу. Її перша частина розповідає історію створення відомого телепроекту. Родзинкою для зацікавленого читача тут стануть враження Шустера від особистостей президентів Порошенка й Лукашенка, Юлії Тимошенко, Бориса Нємцова, а також олігарха Михайла Ходорковського й інших публічних людей. Останній розділ має вигляд кари емоцій жителів нашої держави, чого досі ніхто не робив. Створювалася вона так: перед початком кожного ефіру ведучий ставив запитання аудиторії: з якою переважною емоцією ви живете: надії, страху чи приниження? Статистичні дані узагальнені, вони дають наступний результат: 63,7% українців, не дивлячись на явне зубожіння населення та проблеми Донбасу, все ж не втрачають надію. Більше 18% людей вважають себе приниженими тою ситуацією, яка нині склалась, і ще близько 17% знаходяться в страху. На основі статистики Шустер пропонує власні способи виходу з ситуації, наприклад, необхідність базового забезпечення, яке держава повинна виплачувати кожному громадянину довічно. У світі вважають, що безумовний основний дохід забезпечить необхідний рівень життя, звільнить ресурси для освіти, подолає масову втрату робочих місць через впровадження робототехніки та стане альтернативною системою соціального забезпечення. Серед ідей, які культивує Савік, особисто я ЗА відновлення смертної кари. Тим паче, в час воєнних дій на території України. Вважаю, що є ряд злочинів, за які треба лишати життя. Особливо, коли вина доказана безумовно. Наприклад, та ж історія в Харкові, коли одна з, вибачте, п’яних тупих баб, на дорогущому джипі збиває на смерть перехожих. Або ж коли маніяк-педофіл, що тільки вийшов з колонії, знову береться за свою справу, ґвалтує та вбиває ні в чому не повинних дівчаток і хлопчиків…. Для чого «таких» тримати на цьому світі?! Вже б лише за введення смертної кари голосував на виборах за Савіка! Може б, хоч боятись кари всі ми трішки почали, не крали б, не замовляли вбивства, а, чиновники-політики? Незважаючи на те, що Савік Шустер категорично заперечує свій інтерес до президентської кампанії, в одному з інтерв'ю він обмовився, що якщо йому запропонують гідний телепроект, він не відмовиться. Я б цьому був лише радий. Що ж до його книги, то вона не відноситься до розряду «на злобу дня» і не вважається літературним твором. Мені особисто дуже сподобалась, Савік хороший оповідач, на деякі події нашої держави тепер дивлюся зовсім інакше. Загальний підсумок: must read. Проведіть два-три вечори з книгою одного з найталановитіших та розумних журналістів світу. Після смерті Ганді ще є, з ким «поговорити») В одній із статей газети «Вісті» було тонко підмічено, що книга закінчується пропозицією «Часу залишилося мало». Точніше й не скажеш. Дійсно, щоб в країні стало жити краще, взагалі, «стало жити», треба вже зараз щось діяти. Ворушімося, панове, часу, дійсно, залишилося мало.

Кожному українцеві - безумовний базовий дохід в 3400 грн. у місяць. Від самого народження і до смерті. Всім. Ув'язненим, безробітним, депутатам, пенсіонерам та новонародженим дітям. Як думаєте, це б вирішило соціальні проблеми, поліпшило б ситуацію в країні в цілому? Подібні авторські роздуми мають місце впродовж усієї книги. Умовно книгу можна поділити на 3 частини: історія життя Савіка Шустера, дослідження емоційного стану українців та найцікавіша, хоч і найкоротша частина книги - ідея Абсолютного Базового Доходу для України. Перша частина про життя вже не молодого, успішного журналіста, який пожив в 5 країнах світу, де спілкувався з багатьма історичними постатями, читається на одному диханні. Через призму життя Савіка проходять важливі події останніх 40 років. Він працював журналістом під час війни в Афганістані, став свідком початку війни на Балканах, відчув на собі утиски свободи слова в путінській Росії. Оскільки книга розрахована на українського читача, то велика її частина присвячена нашій політиці та історії. Особисто мені, журналісту по професії, було цікаво дізнатися про створення формату телевізійного шоу «Свобода Слова». А також особисте ставлення Савіка до політиків, відомих діячів України. Зокрема, Порошенко в книзі виглядає ледве не гірше Януковича. Він є уособленням хитрості, підлабузництва, весь час боїться втратити владу. Яценюк - політик перспективний, але такий, що звернув не туди. Коломойський виглядає, як типовий Коломойський. Нічого погано не сказано про Тимошенко, тільки якісь очевидно-позитивні речі, взагалі ні слова про Ахметова, теплі привіти Пінчуку й дифірамби молодим антикорупціонерам - Мустафі, Шабуніну та Лещенко. Ну, це якщо говорити дуже стисло. Попри очевидні вливання коштів з боку політичних сил, Савік усіх запевняє, що виходи передач створювалося тільки завдяки контрактам з ТВ-каналами, а то й за його власний кошт (в таке, якщо чесно, важно повірити). Але тут-таки суперечить сам собі: «медіаринку в Україні немає. Реклама коштує копійки, на ній вижити неможливо, тому вся журналістика «сидить» на зарплатах у олігархів.... Вони перетворюють журналістів в своїх служак і таким чином знищують професію. Навіщо вони це роблять? Олігархи використовують журналістів, як бійців своєї особистої гвардії, для самооборони або нападу». Важко не погодитись. Друга частина книги присвячена дослідженню емоційного стану українців. Протягом 46 випусків Савік питав у своєї аудиторії (100 випадкових глядачів з усіх куточків України), що вони відчувають на початку та в кінці передачі: страх, приниження чи надію. На основі цих трьох емоційних станів, заміряних впродовж півтора року, він побудував карту емоцій України та навіть спрогнозував наше з вами майбутнє! Найбільше мене зачепила остання частина книги. Відповідь на питання «Що робити?». Послідовно, підкріплюючи аргументами, автор вбачає вихід українців з жалюгідного стану в упровадженні Безумовного Базового Доходу для українців. Те, від чого рік тому на референдумі відмовилися Швейцарії, має врятувати Україну від багатьох соціальних бід, та навіть корупції. Особисто я поки що для себе не вирішив, чи це дієво, чи ні. Але той факт, що тема цікава, заслуговує більш широкої суспільної дискусії, не відняти. В цілому книга прочиталася на одному диханні, вона буде цікавою журналістам, телевізійникам, політикам та політологам, тим, хто цікавиться історією і, звичайно ж, активістам, які хочуть, нарешті, створити в Україні громадянське суспільство.

С нетерпением ожидал книги данного автора. Савик Шустер, отличный, независимый и профессиональный журналист, известен по моему мнению, во многих странах. Именно он впервые в Украине задал правильный формат свободы слова как таковой, за что и поплатился лишением студии и права работать в Украине. Книга состоит из нескольких частей, начинаю от вдохновения книгой Муази. Очень интересно было читать о самом авторе, о том, как и где он начинал карьеру, где работал, и с какими людьми ему приходилось договариваться. Я впервые узнал, что Савик работал и на Российском телевидении. Во время старта работы в Украине, автор описывает события, как его шоу "мигрировало по разным каналам", по понятным политическим причинам. Или его могли вовсе "выкинуть" с эфира. Особого внимания стоит карта эмоций Украины, она стала для меня неким открытием. Я стал немного по другому понимать возрастную разницу населения, разницу во мнениях разных областей. Карта эмоций это подробно показывает. Ценителям Шоу автора, свободы слова, рекомендую к прочтению. Книга написана без пафоса и понятно.