Автобіографії є, мабуть, одним з улюблених у мене жанрів літератури. А оскільки мене завжди цікавили українські кінематограф і театр, рано чи пізно на мої полиці мала потрапити книга неперевершеної української акторки та неймовірної людини Ади Роговцевої «Свідоцтво про життя». Кілька слів хотілось би сказати про саме видання, яке мені дуже сподобалось. Гарний формат, сторінки, які не порвуться навіть від численних гортань, а також маса фотографій з особистого архіву Ади Роговцевої. Серед них багато таких світлин, які не знайдеш у журналах та інтернеті. Але основа «Свідоцтва про життя» - це щира розповідь людини та митця. Роговцева у своїй автобіографії гранично щира зі своїми читачами. У книзі трапляються приголомшливі історичні факти. Наприклад, розповідь авторки про концтабір, який розташовувався неподалік будинку, в якому вона жила в дитинстві. Читати це було направду страшно… Ада Миколаївна багато розповідає не тільки про професійне життя та свою взаємодію з колегами, а й про особисте життя і родину. Втративши чоловіка, а згодом і любого сина, пані Роговцева присвятила себе доньці, театру, а також волонтерству. Словом, це людина, якою неможливо не захоплюватись, тож читайте!

Мемуари чи не найвідомішої української акторки театру Ади Роговцевої. Нашої Ади. Про батьків в страшні роки Другої світової. Про дітей, онуків і правнуків. Про театри, ролі. А найбільше - про людей з якими працювала. Я мало кого знаю з тих, про кого вона сипала театральними історіями, тільки найвідоміших. Але те, ЯК про них говорить - у цьому відчувається, яка Роговцева людина. Вона припідносить чужий талант, ставить його вище поганих характерів, сварливості чи нестриманості. Захоплюється і багато що вибачає Геніям. Але зневажає підлість і ницість, якою би людина не була. Роговцева працювала з багатьма талантами - від Олега Борисова (Голохвостий із "За двома зайцями") до Богдана Ступки. А сам Сергій Параджанов дарував їй на весілля, у часи дефіциту, розкішний східний килим. Але спогади про відомих - це ясно, таке ніхто не забуває. Більш показово, як Роговцева пам'ятає тих, хто зазвичай в тіні, кого не помічають. І як берегла стосунки з усіма, хто її підтримував, коли в Київському національному академічному театрі російської драми імені Лесі Українки Роговцевій вже стало дуже незатишно. "Бегу со сцены, как сумасшедшая, по лестнице в гримерную, чтобы в антракте покормить грудью дочью, свою золотую Катю, которой всего несколько месяцев. Навстречу наша уборщица сцены Катя: - Подождите, Ада Николяевна. Хочу Вам сказать. Вот это. Вы такие радые, что второго ребенка родили, и думаете, что все в театре радые. Нет! Некоторые нерадые. Некоторые хотят, чтобы Вы засрались. Я прошу Вас, чтоб вы мне незасралися!" Життя дало Роговцевій багато. Навіть перша нагорода - і зразу Заслужена артистка УРСР. В 23 роки то! Але і било життя теж сильно. "Мы поженились в августе, а в сентябре Косте поставили страшный диагноз - открытый процесс туберкулёза. Полгода больниц, в течение которого то наступали улучшения, то возникала угроза жизни. Выезжая на съёмки в другие города, отказываясь в купе со случайными попутчиками, на вопрос: "Кто вы по профессии?" - я стеснялась говорить, что я актриса, коль скоро меня не узнают в лиыо. И смело называлась врачом фтизиатром. Иногда я попадала на сведущих в медицине людей, и разговор завязывался профессиональный. Ни разу никто не заподозрил меня в некомпетентности: о туберкулёзе и его лечении на тот момент я знала всё". Чоловік (теж актор, а ще - її викладач у театральному) Костянтин Степанков від туберкульоза одужав і прожив ще до 76 років. А от їхній із Роговцевою син помер від онко - його поховали, як каже сама Ада, на "її місці", поруч із батьком. І відчувається, що ця рана не те що не зажила - навіть не затягнулась. Хороша книжка, і сильна і добра. Про таку ж незвичайну жінку.

Самого детства я с трогательной любовью относилось к рассказам которые слушала от старших, будь-то брат который родился всего на пару лет раньше меня или бабушка которая сохранила свои детские воспоминания о стае чорных птиц которые пролетали над их селом в сорок третьем. Данное произведение является сундуком который вмещает в себя невероятное количество рассказов, великолепно трогательной, живущую интереснейшую жизнь актрисы - Ады Роговцевой. Тот стиль изложения своих мыслей и желание отдать те эмоции которые она когда-либо переживала в своей насыщенной жизни, огромным образом заставляет своего читателя окунуться в этот бассейн воспоминаний Ады с головой. Оторваться от почтение не то что сложно, а буквально невозможно. Книга захватывает тебя будто самый знаменитый, самый популярный, самый известный, самый обсуждаемый роман в мире. Там и слёзы о не сказанных словах, о невозможности сказать «Прости меня» и невероятно смешные, забавные истории которые после многих лет согревают сердце. Я всем разумом восхищаюсь Адой Роговцевой, рекомендую прочесть. Спасибо