Книга Самотній вовк

Василь Шкляр - найвідоміший сучасний український письменник. Його роботи перекладені багатьма мовами, і недарма Шкляра називають "батьком українського бестселера".
"Самотній вовк" до 2018 року друкувався під назвою "Елементал", оскільки мав би знайти своє втілення в кіно. Вважається одним з найпопулярніших романів письменника. В основі його сюжету - реальні події порятунку Алли Дудаєвої (Шкляр знайомий з нею особисто), і саме історія порятунку лягла в основу роману. Сюжет: роман розповідає про українця, вояка Французького іноземного легіону, який отримує завдання вивезти доньку чеченського генерала з Чечні, переховуючись від російських спецслужб.
Загальні враження: оформлення неймовірне, все виконано на високому рівні. Роман прочитав на одному диханні, буквально за день. Для мене Шкляр - один із найулюбленіших українських письменників. Сюжет тримає в гострому напруженні, співпереживанні за головного героя: чи все йому вдасться, коли, здавалося б, небезпека та смерть чатують зовсім поруч? І все ж, чи виконав Самотній вовк свою місію - дізнаєтесь на сторінках роману)
Всім раджу до прочитання!

Я читаю книги регулярно, але далеко не завжди художню літературу. Зазвичай обираю жанр нон-фікшн. Декілька місяців тому вирішив почати читати щось з сучасних українських авторів. Але кого? З якого саме автора почати знайомитися з сучасною українською літературою? Продавці однієї із книгарень порадили спробувати з Шкляра. Гаразд, вибрав не товсту книгу (раптом не зможу читати, адже не зацікавить і буде нудно) і пішов додому. Щойно на днях "домучив" Ошо (читав 260 сторінок 5 тижнів) і на радості вирішив зранку взятися за Шкляра. Думаю, після Ошо (в Ошо гарні книги, просто після одного абзацу ви можете 3 дні ходити і думати про прочитане не читаючи далі, а це втомлює)- повинно будь-що з художнього жанру легше читати. Звичайно, я підозрював, що буде легше читати, але я навіть не підозрював, що на весь день стану заручником цієї книги)) Серйозно, я не просто читав цю книгу, я був поглинутий нею, наче герої фільму "Джуманджі" були поглинуті грою) З самого початку, вже з перших сторінок, ти розумієш, що далі буде все цікавіше і цікавіше. Образ головного героя, його діалоги, його роздуми, його почуття гумору, його минуле, про яке він пригадує весь час, паралельно до розвитку головної історії в теперішньому- це все настільки зі смаком зібрано і подано автором читачеві- що ти не просто читаєш цю книгу- ти її смакуєш. Хотілося пошвидше дочитати кожну сторінку, щоб перейти на наступну. В цілому, книга просто неймовірно сподобалася. Я б ніколи не подумав, що ось так легко, не перенавантажуючи читача зайвими описами, уточненнями, всіляким занудством- можна написати художню книгу, адже відношуся до тих людей, які починають засинати за художньою книгою в руках, читаючи третю сторінку поспіль про природу чи камінець на дорозі чи будь-що схоже, як автори люблять розписувати. Цікаво, зрозуміло, з гумором, захоплююче, місцями автор змушує сміятися з жартів, місцями хвилюватися, місцями з нетерпінням читати далі, а місцями і ставало досить сумно. Склалося враження, що сходив на класний іноземний фільм, знятий в Україні з її реаліями. Чи буду читати наступні книги Шкляра?- я вже обираю, що в нього прочитати слідуючим)) І нарешті на останок: шукаєте цікаву художню книгу, щоб приємно провести час і не нудьгувати за нею- рекомендую саме цю книгу;)