Монографію присвячено комплексному зіставному дослідженню об’єктивації емоцій груп «Заздрість» і «Співчуття» в польській, російській та українській мовах. У праці проаналізовано етимологію найменувань емоцій та простежено розвиток їхньої семантики в діахронії, розглянуто тлумачення іменникових і дієслівних вербалізаторів почуттів у сучасних лексикографічних джерелах та наукових розвідках, описано валентнісні характеристики емотивних предикатів і їхні моделі керування. Значне місце в монографії відведено дослідженню дескрипції емоцій груп «Заздрість» і «Співчуття» в текстах з національних лін­гвістичних корпусів порівнюваних мов: опису зовнішніх проявів, внутрішнього переживання почуттів та їхніх ознак. Основну увагу приділено аналізу метафоричної концептуалізації емоцій груп «Заздрість» і «Співчуття» в польській, російській та українській мовних картинах світу в лінгвоаксіологічному вимірі, досліджено роль моральної та гедоністичної оцінок у концептуалізації цих почуттів.

Для філологів, викладачів, аспірантів, студентів і всіх, хто цікавиться проблемами відображення внутрішнього світу людини в мові.