"Прісний сир з полином" - найцілісніша збірка з усіх, що я читала. І хоч я не є фанаткою поезії, ця книжка - виняток. Мені сподобався кожен вірш. Ця збірка - про Чорнобиль. Композиція тут хронологічна і це виглядає дуже органічно. Спочатку - про "мирний атом", торжество науки і прогресу: Ми піднімаємося все вище до сьомого неба. Ми - Бог. Нас не спинять трави тонкі стебла. А тому, хто хоче штурмувати небесну варту, Пекельного вогню боятися не варто. А потім пекельний вогонь таки прийшов, як ми знаємо. Ален Ванклостер пише про працівників АЕС і ліквідаторів, про жителів Чорнобильської зони. Про приховування правди чиновниками і евакуацію, яка почалася не так швидко, як треба було. Ніхто б не міг, навіть, подумати, Що лише легкий вітерець гулятиме Цим безмежним хвойним лісом, З нальотом бронзової іржі і рудого попелу. Вірші - до сліз. Про вбитих тварин, втрачених дітей. Аварія, ліквідація, евакуація. А потім - наслідки. Хвороби. Повернення. І життя Чорнобиля тепер - туристичне, екскурсійне. Ми нічого не знаємо. Про поховані дерева, Про землю закопану в землю, отруйні джерела. Про людей, що, мов привиди, шукають битий шлях, Покинувши напризволяще будинки й комори в полях. Книга складається з віршів у англійському і українському перекладі. І переклад надзвичайно мені сподобався, текст ллється як пісня. Окрім того, 27 віршів збірки поєднані з ілюстраціями: автор знайшов зв'язок між кожною поезією і творами Брейгеля. Поєднання вийшло дуже вдалим. Книжка про Чорнобиль не може залишити читача байдужим, а поезія ще більше посилює емоції. Пам'ятаймо про катастрофу не лише 26 квітня.

Ален Ванклостер - це бельгійський поет, який у 2017 році познайомився з Любов'ю Сиротою та членами ГО "Інвалідів-чорнобильців Земляки". Під враженням він, власне, і написав цю збірку, створивши до неї візуальний ряд. Збірка вміщує переклад на англійську, українську (за це щира дяка Таїсії Наконечній) та зображення до кожного з віршів. ⠀ Я була щиро вражена тим, як тонко автору вдалося передати усю глибину трагедії. Ключовим у цій збірці є символ Вавилонської вежі - омріяної Прип'яті, яка здавалася місцем для ідеального життя, а тепер перетворилася на здичавіле місто-привид: ⠀ Дикі вовки і лисиці заселили зруйнований млин, Співають птахи, квітнуть квіти, цвіте полин. Ніби після вигнання з раю, той хто альфа й омега, Одну лиш людину не запросив до ковчега. ⠀ Гостро показане мародерство, байдужість влади, відчуття тотальної розгубленості серед населення та геройство ліквідаторів, які навіть не усвідомлювали, наскільки небезпечним є їх подвиг: ⠀ Я - водолаз. Я просто пірнаю. Я - герой. Я просто вмираю. ⠀ Пам'ятаю, від поїздки до Прип'яті мене довго відмовляли через радіацію та підвищену небезпеку. Але мені хотілося на власні очі побачити, до чого призвела людська байдужість та недбалість. Однак, для більшості туристів це була своєрідна атракція - залізти на чортове колесо, зійти зі стежки кудись углиб. Навіть таку дрібницю підмітив у своїй творчості Ален Ванклостер: ⠀ Дешеві сувеніри в кіосках перед КПП... А щоб задовільнити своє самолюбство скупе - Селфі для Інстаграму на камеру дорогу... Тільки священне місце має таку вагу. ⠀ Наостанок хочу згадати слова екскурсовода про те, що одного разу він водив групу на закинуту школу. Туристи обійшли усі поверхи, а вже наступного дня будівля обвалилася. Тоді він зауважив, що якби хоч хтось постраждав - екскурсії у Прип'ять та Чорнобиль одразу б закрили. Отак і живемо - від трагедії до трагедії. ⠀ Щиро раджу прочитати цю збірку кожному, хто небайдужий до теми Чорнобильської катастрофи.