Я не знакома с творчеством Вуди Алена, а если и смотрела что-то из его фильмов, то не обратила внимание на авторство. Эта книжка мне попалась в очередной подборке "вам также может понравиться..", видимо на основании других купленных книг. И вот не знаю почему, но я ожидала сарказма, чёрного юмора, чего-то такого. По факту - вообще нет. Книга не плохая, но немного не моя. У Вуди Аллена тонкий такой, типично английский юмор. Не всегда я понимала, где смеяться, иногда было не смешно, и почти всегда это было странно. Ооочень странно (ну, хотя обложка же предупреждает)). Причём чем дальше, тем повышался градус "странности" - если в начале книги рассказы достаточно реалистичные, то под конец это полный сюр. Так как Аллен в первую очередь режиссёр, большинство рассказов связаны с кино, актёрами и сценаристами. Вторая основная тема - еда. Да, именно еде уделяется очень много текста. Начиная от описаний любимых блюд героев, и заканчивая рассказом о "похищении века" трюфеля ценой в сотни миллионов долларов. Автор использует очень много метафор и отсылок к кино, литературе, искусству - к счастью, в сносках объясняется о чем речь. Написаны рассказы в лёгкой, шутливой манере. А ещё очень хороший перевод, и шикарное оформление книги.

Мене зацікавив Вуді Аллен, перш за все, через свої фільми(усім раджу глянути, дійсно видатний режисер). Цікаво було глянути на нього як на письменника, а не кінематографа. Він являється сценаристом своїх фільмів, тому навичками писемності володіє. Назва книги абсолютно точно відповідає вмісту. Сама книга не являється однією суцільної історією, а набором оповідань. Тут ви мало знайдете логіки у його «історіях». Але інколи можна помітити дійсно цікаві моменти, як саркастичне висміювання певних упереджень людей. І після цього ви відразу переходите до бурхливих діалогів з допиту… Міккі Мауса. От так безлад… Також фігурує безліч невідомих імен(погугливши, одні виявились маловідомими акторами, а інші якимись продюсерами, можливо навіть знайомими Алена) Не всі історії мені були зрозумілими, але мушу зазначити що всі вони пов’язанні з автобіографією та життям Аллена. На мою думку він замаскував події зі свого життя, приписавши лишніх персонажів та прикрасив обставини. У деяких історіях є спільні моменти: тема про психолога та няню, згадується препарат «Ксанакс» і т.д. Ці елементи пов’язують історії в одну, в автобіографію Вуді Аллена. Ця книга, як часто висловлюються, на один раз, але якщо ви знайдете щось цікаве для себе, це буде круто. Він мені чимось нагадав Террі Пратчета, так само саркастично висловлюється, а місцями безглузда та з іронією. Хочете дізнатись більше про Алена? Шукайте уважно його в кожній оповіді, він себе маскує під новим ім’ям. Та будьте обачними!

"Повний безлад" - бажана мною до причитання книга, яку, однак, я відкривала з певним острахом можливого розчарування, тому що схожа збірка прози Тома Хенкса, такого улюбленого мною актора, виявилася для мене complete disaster. А проте, я рада була помилятися і залишилася щасливою і задоволеною від прочитання. Перш за все хочу відмітити, що всі 18 історій є сатирою на американський спосіб життя, на звички і спосіб мислення американців. Це відправна точка, з погляду на яку і варто оцінювати всю книгу. Ясна річ, що нам, українцям, багато моментів та жартів будуть незрозумілими і відгукуватимуться абсолютно не так, як це задумано. Однак видавництво та перекладачка дуже постаралися, щоб максимально передати нам всю сіль жартів. Для мене це було помітним і я неймовірно вдячна за їх роботу. Я володію непоганою англійською, тому читаючи, мимовільно смакувала як ті чи інші словесні завороти звучали б в оригіналі, оскільки в англійській мові абсолютно інші мовні конструкції. Дуже хочу для порівняння прочитати книгу також мовою оригіналу, що раджу спробувати і вам. Якщо говорити більш детально, мені дуже сподобалося як Вуді Аллен влучно підкреслював абсурдність якихось речей через назви газет, журналів, таборів відпочинку. Я виписала собі не одну цитату. Спочатку навіть думала написати кілька сюди, але потім вирішила, що це право кожного вибрати для себе саме те, що ви заціните найбільше. Ну і наостанок, моя найбільша порада, це читати вдумливо весь текст, не пробігаючи його швидко, а саме смакуючи, бо всі 170 сторінок саме для цього і створені.