Книга дуже серйозна. Не важка - серйозна. «Проковтнути за ніч» - це не її історія, вона потребує неквапливості, вдумливості, осмислення. Читається доволі легко, хоча трапляються моменти, які хочеться перечитати. Історія сім'ї, подана через призму синового друга. На початку знайомимось з героїнею - Адою Крук. Чомусь спершу у мене склалось враження, що це молода жінка, проте, вона вже в літах. Але у книзі постає і юною, і молодою у спогадах. Сім'я, що чи то рятуючись, чи то у пошуках кращого життя переїжджає до Америки. Як і інші сім'ї. Еміграція - це здатність пристосуватись. До мови, традицій, законів іншої країни. Країни, що прихистила, країни, що ніколи не стане батьківщиною... Життя у спільноті, вихід за рамки, виклик зробити щось, аби не вгодити всім. Діти, що народжені вже у новому світі. Чи потрібно їм прививати відчуття минулого, приналежності до країни, якої навіть на карті немає? Чи краще, аби вони сприймали країну, де народились, і ототожнювали себе з американцями... Історія стику двох поколінь, двох країн, двох суперечок, двох несприйняттів... Дві сім'ї. Одна адаптувалась, відмежувалась від минулого і прийняла американський спосіб життя. Інша - не може відпустити, адже важливо не втратити зв'язок між поколіннями. І страх втрати рухає вперед, викликаючи зворотній ефект. Хто я? Звідки? Що робили мої батьки там, у тій іншій країні.Відповіді відправляють героя на пошуки правди. Адже саме розуміння минулого допомагає йому краще пізнати себе, знайти рівновагу та гармонію. Та далека країна з жахіттями, з розстрілами людей на вулицях, з киданням у тюрми за незначні провини, з голодомором залишилась хіба у головах людей, а ще в оповіданні поета-романтика, який вибрав батьківщиною туманний альбіон. Кінцівка абсолютно не очікувана. Ніколи нізащо б не подумала, що закінчення може бути саме таке. Отож, у книзі минуле сходиться з майбутнім. Що важливіше, що потрібніше?.. Отак і живуть вони поруч: одне не відступає, друге не обертається. Минуле не хоче попустити, майбутнє поволі поглинає...

« - Слухай. Просто дозволь мені дещо сказати тобі. - Звичайно. - Твої батьки вбивали моїх у старій країні. - Що? ... - Ти ж українець, правда?» Таковым было начало отношений главного героя, американца с украинскими корнями, с американкой еврейского происхождения. Затем они еще долго будут говорить, вспоминать и пытаться понять, почему так было. И будут вместе. Эта книга об украинцах, их памяти, и выборе, а также о том, что с этой памятью делать: Забыть? Возвращаться и жить прошлым? И есть люди, которые «забывают», начинают с чистого листа, убегают от общества, и их дети уже типичные американцы с перфект-инглиш. А есть те, которые не могут забыть, и пытаются облегчить свои воспоминания, втягивая новое поколение в истории, как было «там». А поколение сопротивляется, отказывается дружить со «скелетами в шкафу» и убегает в отношения, университеты и алкоголь. На самом деле, это роман об истории нашей диаспоры «без вышиванки» и патриотизма. Прекрасно описана пропасть между поколениями, трагедия эмиграции, выбор без выбора, исторические травмы, которые передаются и не забываются, даже, если убегаешь, но и о пути их преодоления. Роман открывает тему эмиграции, показывая то, что судьбы тех, кто покинул родную страну в поисках Эльдорадо где-то за тысячи километров, складываются очень по-разному. И далеко не всегда хорошо. В силу сегодняшних событий в Украине, когда многие украинцы уезжают в «польши», «италии», «португалии» и т.д., тема очень актуальна, вызывает глубокие размышления. Да, возможно, «там» сейчас и лучше, чем дома - больше платят, уровень жизни на порядок выше, но кто будет строить счастливое государство здесь, в Украине? А, 10 миллионов уехавших «работников»??? Роман полон ощущений и соображений американца, который пытается понять, объяснить себе романтическую мифологию и мучительную историю своих предков. Его представления о них необычные, тем интереснее читать. Книга «Посол мертвих» точно понравится тем, кто интересуется проблемами исторической памяти и травм поколений, семейных историй и качественной прозы. И, наоборот, не понравится читателям с устоявшимся представлением о националистической диаспоре в вечной борьбе за «светлое будущее», так как с такой книгой им явно придется выйти из «зоны комфорта». В целом, очень хорошая, качественная проза с важными и глубокими темами. Из серии must read. Относительно издания, то оно на высшем уровне - спасибо «Видавництво Старого Лева» за отменно проведенную работу.

Аскольд Мельничук - американський письменник українського походження, який в своїх творах часто поєднує американську культуру і українських етнос. Автор добре ознайомлений з історією нашої країни, тому у своїх творах зачіпає теми і періоди, які були дуже складними і залишили криваві та болючі сліди. "Посол мертвих" вперше був надрукований ще у 2001 році і нарешті український читач має змогу познайомитися з ним теж. Роман "Посол мертвих" написаний у жанрі психологічного реалізму. Саме тому тут так багато уваги приділено внутрішнім переживанням та трансформаціям героїв. Основна увага приділена долі однієї з родин, які змушені були емігрувати в роки Другої світової до Америки. Хоча паралельно ми спостерігаємо і за ще однією родиною, доля яких у новій країні склалася інакше. На цьому порівнянні ніби продемонстровано, що життя емігрантів складається дуже по-різному і, якщо хтось, як перекотиполе, не може знайти себе, то інший пускає корінці і міцно зачіпається за новий ґрунт. Адріана Крук - жінка, мати двох синів, яка пережила страшні втрати. Емігрувавши до Америки, вони з чоловіком намагаються знайти себе у новому світі. Однак, нова реальність теж досить сувора і потребує значних душевних сил. Якщо хтось вважає, що еміграція - це легко, просто прочитайте цю книгу... Жінку не відпускають привиди минулого, вона намагається донести пам'ять про стару країну своїм синам, та підлітки мають свої проблеми. Не буду багато про сюжет говорити, тому що цю книгу треба читати, переживати, рефлексувати разом з нею, щоб перейнятися її непростою атмосферою. Але це варто зробити, тому що такі книги залишають по собі слід. Це не та книга, яку ви закрили і забули. З цією історією болить серце і душа, вона не відпускає ще довгий час після прочитання.