Книга впечатляет. Хотя я читала ее где-то полгода назад, многие детали повествования настолько впечатлили, что даже сейчас я хорошо помню их. Роман посвящен Зельде - жене писателя Френсиса Скота Фитцджеральда. Автор даже представляет альтернативный взгляд на творчество писателя, утверждая, что его книги на самом деле были написаны Зельдой. Сейчас это уже не удастся установить достоверно, но роман больше не о том, кто и что написал, а о семейных отношениях и жизни Зельды. Зельда выросла в маленьком городке, которым правили традиции и стереотипы, которым бунтарский характер Зельды никак не хотел подчиняться. Она всеми силами пыталась вырваться из ограничивающего ее окружения и жить той жизнью, которая ей по душе. Ее муж-писатель был в восторге от непредсказуемости и взбалмошности Зельды. Но нельзя сказать, что они наслаждались друг другом, их роман был скорее всего бурным вихрем эмоций, который порой ранил обоих. Отличный роман, и хотя он написан о реально живших людях и событиях, читатели сами могут предположить, что и в какой степени тут реальность, а что - выдумка.

«МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ» Зельда Сейр - ящірка, що живе у вогні. Але вогонь цей спалює її з середини. Це її власний вогонь, її власна внутрішня сила, її талант, її бажання жити на повну. Та вся потужність її полум’я не витримала крижаного натиску чоловіка, - Френсіса Скотта Фіцджеральда. Пісня Алабами (ав. Жиль Леруа) пробирає до кісток емоційністю переживань Зельди . Автору вдалося детально передати, я б сказала, - підкреслити, всі етапи розвитку особистості героїні. Хоч роман в більшості є художнім твором, він насичує читача повнотою образів, що властиві «джазовій епосі» та життю сімейства Фіцджеральд, що опинилось в епіцентрі цієї епохи і стало її складовою. Чи було їх життя, наповнене крайнощами, - надміру алкоголю, надміру ексцентричних витівок, - лише грою на публіку заради швидкого успіху та популярності у світських хроніках? Пісня Алабами показала, мені, як читачу, що все це притаманно було в більшості, саме Скотту. Саме він прагнув Успіху. Успіх був його «фішкою». Чому так? Бо не для кого вже не секрет, що він справді використовував щоденники дружини для сюжетів своїх творів, що навмисно забував поставити її ім’я на творах, що два твори, які вдалося видати Зельді, розкритикував за те, що вона змалювала головного персонажа з нього (хоча сам постійно «цупив» сюжети з їх сімейного життя). Крім того Скотт був «ревнивим» до успіхів дружини, як творчім так і особистим. Тож, книга дала відчуття, що свій талант Френсіс Скотт Фіцджеральд витратив на те, щоб зламати крила дружині. Читаючи Пісню Алабами, я пригадала ще одну запальну пару в якій чоловік всіляко намагався завдати болю дружині - Дієго Рівера та Фріда Кало. Сила таланту та характеру Фріди була потужнішою. Тому вона змогла протиставити та навіть перемогти маскулінність чоловіка. Чого не скажеш про Зельду, - з 30ти років і до самої смерті вона перебувала в психіатричних лікарнях, перенесла лікування крижаними ваннами, електрошок, лоботомію. Вона здалась зовні всім «добрим намірам» чоловіка. Та потай продовжувала займатись творчістю - писати та малювати. А ще вона нагадала мені квітку, що розлітається він одного лише подиху, - кульбабку. Читайте книжки з задоволенням! Далі буде

Неможливо однозначно висловитися стосовно головних персонажів твору, оскільки автор майстерно сплів реальних історичних персонажів із фантазіями, вигадкою, що доповнювали реальні події з їхнього життя. І тут вже важко сказати напевне, хто правий, а хто винуватий. Зельда Сейр була незвичайною дівчиною: її імпульсивність у вчинках, надмірна відвертість й епатажність ще з юних років привертали увагу і шокували її батьків і, загалом, мешканців невеликого містечка в Алабамі. Закохавшись без тями у тоді ще військового льотчика, а згодом – відомого письменника Френсіса Скотта Фітцджеральда, Зельда не мала намірів становитися зразковою жінкою у тіні талановитого чоловіка. Вона продовжувала шокувати вже богемну публіку в різних частинах світу. А її стосунки із чоловіком завжди були на грані – на грані можливого, на грані дозволеного, на грані кохання і ненависті. Зельда намагалася підтримувати впевненість Френсіса в собі, натомість також прагнула реалізувати себе. Вони черпали натхнення і сюжети до своїх творів одне в одного, але й рівень претензій один до одного в них збільшувався щодня. Френсіс не бажав програвати у творчості й стосунках, а Зельда не вміла миритися із нехтуванням і несправедливістю. Ці взаємини були приречені. Цей твір написаний від імені Зельди, і тому всі події розкриваються її очима, висвітлюється її «правда». Неможливо зараз сказати, як все було насправді, але автор про те і заявляє, що це не біографічний роман, але подає одну з можливих версій життя всесвітньо відомого письменника.