В яку чарівну мить проза стає поезією? Чому поетичний рядок володіє такою високою концентрацією сенсу? Чому гіркоту, якою переповнений рядок, примиряє з життям? Чому вірш знімає з очей полуду краще, ніж це робить окуліст? Чому співчуття вище служіння? Я не можу відповісти на ці питання, але вірші і записи Бориса Херсонського можуть.

Людмила Уліцька