Мав дуже завищені очікування від книги: класна палітурка, доступний зміст, словник термінів в кінці. Думав прочитаю на одному диханні. Але книга не виправдала очікування. Дуже незадоволений перекладом. Слово до читальника написано як наукова стаття, публіцистичний стиль для широкого загалу зовсім відсутній. Переклад переобтяжений складними для сприйняття конструкціями. Також трапляються русизми. Цікаво чому перекладач обрав саме такий стиль донесення, при тому що в книзі йдеться, що автор хоче залучити до історії османів простого читача, а не науковця.

Книга Ільбера Ортайли «Османи на трьох континентах» лишила у мене суперечливе враження. З одного боку, бажання ознайомити нашого читача із сучасним поглядом на турецьку історію можна лише вітати. Туреччина – важливий сусід і стратегічний партнер України, ми пов’язані непростим, але спільним минулим. Якщо ретельно дослідити хоч би відносини Блискучої Порти із козацькою державою, матеріалу вистачить на серію солідних монографій. До того ж маю особистий інтерес до цієї теми – історія Османської імперії незмінно цікавить мене відтоді, як у десятирічному віці подивився прем’єру серіалу «Роксолана». Водночас важко зрозуміти мотиви вибору видавців і перекладача. Чому з-поміж безлічі османістичної літератури вони звернули увагу саме на працю Ільбера Ортайли? Вона аж ніяк не пасує на роль гарного популярного вступу, що полегшив би українцям пізнання історії іншої країни. «Османи на трьох континентах» написано турком і для турецької авдиторії. Автор зловживає фразами на кшталт «як ми усі чудово знаємо» або «ми вчили це у школі», перш ніж навести факти та імена, геть невідомі навіть мені – зацікавленому читачеві, трохи обізнаному з базовими моментами османської історії. Ба гірше, як виявилося, в оригіналі це третій том цілої серії книжок, написаних паном Ортайли. Марно шукати тут цілісний загальний виклад історії Османської імперії – книга радше нагадує добірку коротких есе на довільно обрані теми. Серед них траплялися менш і більш цікаві, особисто мені сподобалися розділи про роль історії в освіті, похід Мегмеда ІІ на Отранто, меншини та систему міллєту, другу облогу Відня. Однак, повторюся, наш читач не знає контексту, а навіть цікавий матеріал подано так, що його важко сприйняти. Були питання і до стилістики, манери формулювання думки. Можливо, перекладач часом надто буквально і механічно перекладав з турецької. Втім, тут не беруся судити, бо не знаю цієї мови. Зауважу ще одну особливість праці пана Ортайли. Вона, як на мене, є прикладом великодержавної ностальгії за імперією. У першому ж розділі «Османів на трьох континентах» автор дозволяє собі дошкульні закиди у бік «балканських націоналістів». На його думку, вони помиляються, коли змальовують добу перебування Болгарії чи Сербії в Османській імперії як темний час поневолення. Ортайли намагається довести, що імперія дала багато доброго підкореним народам. Крім сусідів-націоналістів перепало від нього на горіхи також державам Заходу. Автор, наприклад, протиставляє виважену та обережну, за його словами, національну політику османів британській колонізації Індії. Бажання поставити під сумнів цивілізаційну перевагу Заходу часом грало з паном Ортайли злий жарт. Навряд чи можна, наприклад, сприйняти всерйоз його твердження, буцімто у XVIII столітті російська література, математика і навіть музика достеменно почали випереджати європейські аналоги. Загалом про Росію автор говорить з помітною повагою, навіть коли та виступає ворогом Туреччини – імперії розуміють одна одну. Якщо пан Ортайли дійсно є провідним істориком сучасної Туреччини, то його праці, як мені здалося, досить точно передають атмосферу охолодження у стосунках Ердогана з Європою, а також державний курс на повернення Туреччині втраченої величі. Я був би несправедливим, якби обмежився критикою цієї праці і не відзначив також її позитивні сторони. Мені сподобалося, що Ільбер Ортайли прагне показати світ східного Середземномор’я у всій його складності і строкатості. Османська імперія в нього не виглядає суто турецькою державою. Автор наголошує, що, аби осягнути минуле, потрібно пильно роздивитись навкруги. Він дорікає своїм турецьким колегам за брак інтересу до славістики та візантієзнавства. Ортайли цілком слушно зазначає, що без належного опанування цих наук годі зрозуміти широкий багатоетнічний простір, на якому віками владарювала Османська імперія. Думаю, за ці спроби розширити погляд самих турків на своє минуле авторові слід віддати належне. Османи – це, у візії Ортайли, остання велика середземноморська імперія. Я не випадково обрав для рецензії дещо провокативний заголовок – він з’явився тому, що автор раз по раз вживає у книзі означення «Третій Рим» саме стосовно Османської імперії. Вона для Ортайли –спадкоємиця і наступниця Риму та Візантії. Не знаю, чи відомо авторові, яка держава полюбляє проголошувати себе «Третім Римом», проте важко не погодитися, що претензії османів на ромейську спадщину виглядають куди більш обґрунтованими. Сподіваюся, «Османи на трьох континентах» - не остання книга про цю яскраву епоху, що видається українською мовою. Також маю надію, що вітчизняний видавець зверне увагу на хороші османістичні дослідження провідних західних, зокрема англомовних, авторів. Вони вигідно відрізняються виваженим науковим стилем і не нагадують урок патріотичного виховання. Праця пана Ортайли цим подеколи, на жаль, хибує.

Профессор и доктор Ильбер Ортайлы в своей книге «Османы на трёх континентах», подчеркивает тот факт, что Османская империя является последней универсальной империей в реальном смысле. Автор говорит о факторах, сделавших Османскую империю последней империей, о том, как она доминировала на трех континентах, о том, как ею управляли, о ее взглядах на меньшинства и о балансе, который она установила между государствами, в процессе борьбы с Европой. Он отправляет читателя в путешествие во времени, объясняя городскую жизнь в разных регионах империи (Босния в Европе, Дамаск на Ближнем Востоке и Ускюдар и Бейоглу в Стамбуле) с великолепными изображениями. Османская империя - последняя великая средиземноморская империя. И это Последняя Римская империя. ХVIII век и «век тюльпанов» заложили основы принципы современного человека. Эра тюльпанов - это время рождения человека «турецкого типа», который изменил и архитектуру, и жизнь «нового» человека, который хочет мирских удовольствий и полностью открыт для жизни. Автор рассказывает о том, как проигрываются войны, как государство пытается приспособиться к новому миру с помощью своих институтов, всю методику конструирования государственного устава. После прочтения этого исследования профессора, мы приходит к тому заключению, что история на самом деле не совсем соответствует тому, чему нас учили в школе и автор на очень хороших примерах показывает это еще и ещё раз.