Наркота
Паперова книга | Код товару 594573
Автор
Вільям Берроуз
Видавництво
Komubook
Серія книг
Komubook
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
1953
Перекладач
Гєник Бєляков
Кількість сторінок
240

Усе про книжку  Наркота

Перша українська платформа краудпаблішингу Komubook презентує!



“Наркота/Junkie” (1953) – дебютний роман одного із найскандальніших авторів 20-го століття, “хрещеного батька” бітників, Вільяма С. Берроуза (1914-1997). Книга має переважно автобіографічний характер і до сьогодні залишається чи не найвідвертішою розповіддю про кошмарні будні героїнової залежності. Проводячи читача через героїнові нетрі Нью-Йорка, Нового Орлеана та Мехіко-сіті, розкриваючи перед ним справжні прірви відчаю та шаленства від безнастанних пошуків наступної дози, через розпач ломки та безпросвітність існування наркозалежного, роман послідовно ухиляється від будь-якої недосказаності, табу чи сентиментальності. Саме ця відвертість та сміливість вислову й завоювали йому статус культового контркультурного тексту, який він упевнено утримує ось уже понад півстоліття.

Це перше видання роману “Наркота” українською мовою, як і творів Вільяма С. Берроуза загалом. 

Читати повний опис
Згорнути
Характеристики
Автор
Вільям Берроуз
Видавництво
Komubook
Серія книг
Komubook
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
1953
Перекладач
Гєник Бєляков
Кількість сторінок
240
Рецензії
  • Виктория Виктория
    1 липня 2016 р.
    Наркотические бродилки, или Игловой поток сознания 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Дебютный роман одного из самых скандальных авторов ХХ века, «крестного» отца битников (немножко популярной этимологии не повредит: beat — нищета, отчаяние, суффикс «-ник» — позаимствованная у русского «Спутника» предметно-одушевленная морфема) — андеграунда, «потерянного» поколения, нонконформистов-натуралистов.

    Берроуз пишет полностью в духе бит-поколения — писателей, которые творили между 1940-1950-ми годами и характеризовались безнравственной экзистенциальностью, хотели показать все и даже больше, не останавливались ни перед чем — рубили правду матку если не в глаза, то черным по белому — на бумагу, смело и бесповоротно. А потом частично мутировали в хиппи. Но речь сейчас не о том. Вернемся к «Наркоте» (как хорошо, что есть кавычки, а то бы превратно поняли).

    У каждой видеоигры есть свой жанр. Если бы роман «Наркота» был переведен на язык компьютерной игрушки, он точно стал бы бродилкой. Да, именно бродилкой: в книге страница за страницей описываются бесконечные хождения героев (да — почти по мукам!) в поиске новой дозы, пункта сбыта, еще одного «липового» рецепта для получения морфия, новых пьяненьких прохожих, которые мирно уснули в метро — и готовы к тому, чтобы открыть свои карманы перед непутевыми спутничками с газетой в руках — здесь таких эпизодов — пруд пруди.

    Берроуз изображает жизнь без прикрас — и поворачивает ее далеко не лицом к читателю. Не ищите смягчающих слов, полунамеков или вуалей — здесь все сурово. Зато правдиво: а как вы еще представляли себе будни героинщика? Не за сахарной ватой в парк же ему ходить, в самом деле!

    Перевод далек от Норы Галь, но все равно неплох. Вот несколько цитат, чтобы ощутить вкус текста — и понять, читать или нет, ответив на извечное to be or not to be:
    1) Існують рухи, за якими можна впізнати наркомана, так само, як за розслабленим зап'ястям можна визначити підара; рука наркомана із закляклими пальцями долонею догори вільно гойдається від ліктя.
    2) Обкрадання сплячого в цих колах називають «дрих».
    3) Якщо збираєшся протриматися довго, мусиш робити перерви.
    4) … був одним з небагатьох наркоманів, які отримували особливе задоволення, спостерігаючи, як хтось підсідає.
    5) Коли люди починають розповідати про те, як вони випорожнюються, то стають такими ж невблаганними, як і процес, про який оповідають.

    И да, коллекцию арготизмов пополните только так, не говоря уж о житейских мудростях алко-наркотической среды. Однозначный совет о прочтении дать сложно, но нельзя поспорить с тем, что на всяк товар есть свой купец. Если на «всяк» есть, то на Берроузовский высококлассный, хоть и отчасти чернушный, точно найдется. Может быть, им станете именно Вы.
  • Роман Бутко
    15 січня 2019 р.
    Наркоманів бувших не буває 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Взявши тільки книгу до рук - вона вже інтригує, зацікавлює. Назвою, обкладинкою, яка, до речі, стильно і "влучно" передає всю суть книги, і анотацією. Анотація заслуговує окремої уваги, тому що акцентує на тому, що роман переважно автобіографічний. Прочитавши книгу стає цікаво - наскільки відсотків від автобіографічний. І взагалі природа людей - цікавитись забороненими речами. Мабуть через те, що вони заборонені. От і тут, в романі і коло нього - заборонені речі. От тільки деякі вибирають їхнє безпосереднє вживання, я деякі - читають про заборонені речі.
    Мене дійсно зацікавило, яка доля автобіографічності в цьому романі, тому що події, які тут описані - реально відразливі.

    Про що ж книга. А книга сама каже про себе. Про наркоту. Про її види, про залежність, про зав'язки. Про "гірку" долю наркоманів.
    Цитуючи відому фразу з відомого новорічного фільму: "яка гидота, яка гидота, оця ваша..." Така відчуття проходе крізь всю книгу. До його головного героя, до його корифеїв., до їхнього стилю життя. Вседозволеність, цікавість. Це призводить до такого результату, який описаний в романі. Все почалось з цікавості.
    Хоча ні. Почалось все з заможної родини, в якій ріс наш автор-герої-нщик. Надлишок грошей, вільного часу, можливостей призводять до пані на букву "Ц".
    Мене дуже роздратувало одне ствердження автора. Ствердження про те, що підсісти на наркотики не зразу і вдасться. А лише після довготривалого вживання протягом шести місяців. Ну, вибачте... Це, на мою думку, звучить як запрошення всім погратись три-п'ять місяців, так, для цікавості, а потім кинути. Це звучить як заклик. Це мені дуже не сподобалось. Як на мене - підсів він вже з того моменту як спробував. Чомусь же він продовжував... Ну та то таке. Кожному своє.
    Ну а далі, як то кажуть - "Остапа понесло..." Грошей вже не вистачає, тепер їм є куди діватись і вони тануть. Тому треба їх діставати. А деградуючий вплив наркотиків ні на що не спрямовує, окрім як на легке добування папірців (крадіжки, барижництво і т.п.). Наркоманам нічого не потрібно окрім ширки. І це страшно! І в такому руслі проходить книга. Одні ширяються, другі барижать, третіх загрібають, відсиджують терміни у в'язницях. Намагаються сплигнути - лікуються. Даремно... Виходять - підсідають знову. "И такая дребедень — каждый день!". Тут, між іншим, спливає дружина. Дружина!!! Де вона взагалі могла взятись??? Враховуючи ще те, що автор - не проти "поласувати" хлопчатинкою. І це ступор! Що з ним коїться!? Що коїться з людьми!!!??? Експерименти... А ще в нього і градація є - педики і підори. Виявляється - це зовсім різні речі. Для нього) До кого він себе відносить - дізнаєтесь з роману.
    Зміна локацій, штатів, країн. Втеча від закону. Знову вигулькує дружина. Роль дружині виділена дріб'язкова. Мабуть в нариків так і є. І все йде до кінця. І який же він. Хепі-енд чи ні? Ну, кому як подивитись... ;)

    Протягом читання книги в мене виникали неоднозначні емоції. Спочатку думав дочитати і позбутись книги, щоб її не було в бібліотеці. Щоб ця погань не була в хаті. Та в ній є і повчальні моменти. Вона показує дно. Дно ,якого може досягти людина і з якого мало хто вибирається. Дно, в яке не варто опускатись. В мене є знайомі наркомани. Я знаю що вони наркомани, хоча вони цього не афішують. І мені їх, частково, шкода. Вони - хворі. Невиліковно хворі. Майже.
    І не знаю, чи з цієї книги взятий вислів. Але, як каже автор, і так воно і є - бувших наркоманів не буває.

    Манера викладення мені сподобалась. Чи то переклад вдалий. Але книга читається легко. Розповідь наркомана зсередини.
    Берроуз, як особистість, викликав у мене відразу. Його стиль життя не є приводом для наслідування. А от як письменник він мені сподобався. Цікаве викладення тексту. Знову ця "Ц"!
    Ну і враховуючи те, скільки емоцій він в мене викликав. Адже, буває, прочитаєш книгу і не знаєш що про неї написати-сказати. А тут слова самі викладаються в речення. І мабуть це його і вирізняє. Його визнання у літературному колі.

    То ж бажаю вам свою цікавість втамовувати читанням, а не вживанням ;)
Купити - Наркота
Наркота
130 грн
Є в наявності
 
Інформація про автора
Вільям Берроуз
Вільям Берроуз

Один з найкращих американських прозаїків другої половини ХХ століття Вільям Барроуз народився 5 лютого 1914 року. Батьки письменника були заможними людьми. Завдяки їм юнак отримав можливість вивчати англійську літерат?

Детальніше

Рецензії  Наркота

4.7/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  • Виктория Виктория
    1 липня 2016 р.
    Наркотические бродилки, или Игловой поток сознания 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Дебютный роман одного из самых скандальных авторов ХХ века, «крестного» отца битников (немножко популярной этимологии не повредит: beat — нищета, отчаяние, суффикс «-ник» — позаимствованная у русского «Спутника» предметно-одушевленная морфема) — андеграунда, «потерянного» поколения, нонконформистов-натуралистов.

    Берроуз пишет полностью в духе бит-поколения — писателей, которые творили между 1940-1950-ми годами и характеризовались безнравственной экзистенциальностью, хотели показать все и даже больше, не останавливались ни перед чем — рубили правду матку если не в глаза, то черным по белому — на бумагу, смело и бесповоротно. А потом частично мутировали в хиппи. Но речь сейчас не о том. Вернемся к «Наркоте» (как хорошо, что есть кавычки, а то бы превратно поняли).

    У каждой видеоигры есть свой жанр. Если бы роман «Наркота» был переведен на язык компьютерной игрушки, он точно стал бы бродилкой. Да, именно бродилкой: в книге страница за страницей описываются бесконечные хождения героев (да — почти по мукам!) в поиске новой дозы, пункта сбыта, еще одного «липового» рецепта для получения морфия, новых пьяненьких прохожих, которые мирно уснули в метро — и готовы к тому, чтобы открыть свои карманы перед непутевыми спутничками с газетой в руках — здесь таких эпизодов — пруд пруди.

    Берроуз изображает жизнь без прикрас — и поворачивает ее далеко не лицом к читателю. Не ищите смягчающих слов, полунамеков или вуалей — здесь все сурово. Зато правдиво: а как вы еще представляли себе будни героинщика? Не за сахарной ватой в парк же ему ходить, в самом деле!

    Перевод далек от Норы Галь, но все равно неплох. Вот несколько цитат, чтобы ощутить вкус текста — и понять, читать или нет, ответив на извечное to be or not to be:
    1) Існують рухи, за якими можна впізнати наркомана, так само, як за розслабленим зап'ястям можна визначити підара; рука наркомана із закляклими пальцями долонею догори вільно гойдається від ліктя.
    2) Обкрадання сплячого в цих колах називають «дрих».
    3) Якщо збираєшся протриматися довго, мусиш робити перерви.
    4) … був одним з небагатьох наркоманів, які отримували особливе задоволення, спостерігаючи, як хтось підсідає.
    5) Коли люди починають розповідати про те, як вони випорожнюються, то стають такими ж невблаганними, як і процес, про який оповідають.

    И да, коллекцию арготизмов пополните только так, не говоря уж о житейских мудростях алко-наркотической среды. Однозначный совет о прочтении дать сложно, но нельзя поспорить с тем, что на всяк товар есть свой купец. Если на «всяк» есть, то на Берроузовский высококлассный, хоть и отчасти чернушный, точно найдется. Может быть, им станете именно Вы.
  • Роман Бутко
    15 січня 2019 р.
    Наркоманів бувших не буває 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Взявши тільки книгу до рук - вона вже інтригує, зацікавлює. Назвою, обкладинкою, яка, до речі, стильно і "влучно" передає всю суть книги, і анотацією. Анотація заслуговує окремої уваги, тому що акцентує на тому, що роман переважно автобіографічний. Прочитавши книгу стає цікаво - наскільки відсотків від автобіографічний. І взагалі природа людей - цікавитись забороненими речами. Мабуть через те, що вони заборонені. От і тут, в романі і коло нього - заборонені речі. От тільки деякі вибирають їхнє безпосереднє вживання, я деякі - читають про заборонені речі.
    Мене дійсно зацікавило, яка доля автобіографічності в цьому романі, тому що події, які тут описані - реально відразливі.

    Про що ж книга. А книга сама каже про себе. Про наркоту. Про її види, про залежність, про зав'язки. Про "гірку" долю наркоманів.
    Цитуючи відому фразу з відомого новорічного фільму: "яка гидота, яка гидота, оця ваша..." Така відчуття проходе крізь всю книгу. До його головного героя, до його корифеїв., до їхнього стилю життя. Вседозволеність, цікавість. Це призводить до такого результату, який описаний в романі. Все почалось з цікавості.
    Хоча ні. Почалось все з заможної родини, в якій ріс наш автор-герої-нщик. Надлишок грошей, вільного часу, можливостей призводять до пані на букву "Ц".
    Мене дуже роздратувало одне ствердження автора. Ствердження про те, що підсісти на наркотики не зразу і вдасться. А лише після довготривалого вживання протягом шести місяців. Ну, вибачте... Це, на мою думку, звучить як запрошення всім погратись три-п'ять місяців, так, для цікавості, а потім кинути. Це звучить як заклик. Це мені дуже не сподобалось. Як на мене - підсів він вже з того моменту як спробував. Чомусь же він продовжував... Ну та то таке. Кожному своє.
    Ну а далі, як то кажуть - "Остапа понесло..." Грошей вже не вистачає, тепер їм є куди діватись і вони тануть. Тому треба їх діставати. А деградуючий вплив наркотиків ні на що не спрямовує, окрім як на легке добування папірців (крадіжки, барижництво і т.п.). Наркоманам нічого не потрібно окрім ширки. І це страшно! І в такому руслі проходить книга. Одні ширяються, другі барижать, третіх загрібають, відсиджують терміни у в'язницях. Намагаються сплигнути - лікуються. Даремно... Виходять - підсідають знову. "И такая дребедень — каждый день!". Тут, між іншим, спливає дружина. Дружина!!! Де вона взагалі могла взятись??? Враховуючи ще те, що автор - не проти "поласувати" хлопчатинкою. І це ступор! Що з ним коїться!? Що коїться з людьми!!!??? Експерименти... А ще в нього і градація є - педики і підори. Виявляється - це зовсім різні речі. Для нього) До кого він себе відносить - дізнаєтесь з роману.
    Зміна локацій, штатів, країн. Втеча від закону. Знову вигулькує дружина. Роль дружині виділена дріб'язкова. Мабуть в нариків так і є. І все йде до кінця. І який же він. Хепі-енд чи ні? Ну, кому як подивитись... ;)

    Протягом читання книги в мене виникали неоднозначні емоції. Спочатку думав дочитати і позбутись книги, щоб її не було в бібліотеці. Щоб ця погань не була в хаті. Та в ній є і повчальні моменти. Вона показує дно. Дно ,якого може досягти людина і з якого мало хто вибирається. Дно, в яке не варто опускатись. В мене є знайомі наркомани. Я знаю що вони наркомани, хоча вони цього не афішують. І мені їх, частково, шкода. Вони - хворі. Невиліковно хворі. Майже.
    І не знаю, чи з цієї книги взятий вислів. Але, як каже автор, і так воно і є - бувших наркоманів не буває.

    Манера викладення мені сподобалась. Чи то переклад вдалий. Але книга читається легко. Розповідь наркомана зсередини.
    Берроуз, як особистість, викликав у мене відразу. Його стиль життя не є приводом для наслідування. А от як письменник він мені сподобався. Цікаве викладення тексту. Знову ця "Ц"!
    Ну і враховуючи те, скільки емоцій він в мене викликав. Адже, буває, прочитаєш книгу і не знаєш що про неї написати-сказати. А тут слова самі викладаються в речення. І мабуть це його і вирізняє. Його визнання у літературному колі.

    То ж бажаю вам свою цікавість втамовувати читанням, а не вживанням ;)
  • Артём
    23 січня 2018 р.
    Джанки
    Безусловно, этот роман является одной из фирменных карточек Берроуза, и одним из великолепнейших образцов альтернативной литературы 20-го века, выражавшей определенные настроения контркультуры и нонконформистского поколения. В какой-то степени это можно назвать также и исповедью автора, книга полностью автобиографична. Некоторую улыбку на лице вызывает глоссарий, приведенный Берроузом в конце книги, в котором можно найти огромное количество сленговых выражений, употребляющихся в среде наркозависимых, да и вообще среди андерграунда. Эта книга, так же как и "Морфий" Булгакова, показывает сильнейшую зависимость личности от морфия/героина, хотя "Джанки" в намного большей степени раскрывает эту тематику, с подробностью описывая будни опиатного наркомана, прибегающего к любым средствам начиная от "раскручивания" докторов ("коновалов", как пишет Берроуз) на рецепты и заканчивая попытками ограбить пьяных прохожих, и это все ради одной цели - провести очередную инъекцию наркотиков. Возможно у кого-то из читателей может вызвать отвращение такой своеобразный дневник наркомана, но я рекомендую всем его к прочтению исходя из того, что эта книга есть одним из столпов в литературе битников, наравне с Керуаком и Гинзбергом."Джанки" читается увлекательно, быстро и лишний раз напоминает о том, что с опиатами лучше не баловаться.
 

Характеристики  Наркота

Автор
Вільям Берроуз
Видавництво
Komubook
Серія книг
Komubook
Мова
Українська
Рік видання
2016
Рік першого видання
1953
Перекладач
Гєник Бєляков
Кількість сторінок
240
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
125x185 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Шрифт
Minion
Тираж
2000
ISBN
978-966-97490-2-4
Вага
200 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література США і Канади
Література за періодами
Література XX ст.
 
Про автора  Наркота
Статті про книгу  Наркота
Komubook оголосив збір коштів на другу чергу видань
Краудпаблішингова платформа Komubook оголосила про початок збору коштів на другу чергу видань українською мовою. До неї увійдуть: - захоплююче "Покоління Х" Дуґласа Коупленда; - культовий фантастичний роман "Чи мріють а...
Які книги видають молоді видавництва. Частина третя
Розповіді про репертуар і плани видавництв, які впродовж останніх кількох років з’явилися в Україні, викликали чималий інтерес у наших читачів. Тож ми вирішили продовжити знайомство з новими молодими гравцями видавничого ринку. Зустрічайте третю част...