Ще один ключовий американський автор другої половини ХХ століття. Якщо "Поштамт" Чарльза Буковскі про алкоголізм, то "Наркота" Берроуза, як ви зрозуміли, про ще одне, ще глибше дно, на яке себе може загнати чоловік власними вчинками - про наркоманію. Роман автобіографічний, знову таки, про відчай та безперестанні пошуки дози, ломку та безпросвітність існування наркозалежного. Дуже відвертий, аж занадто. Як у його житті з'явилися наркотики? Та так само як і у Олівера Сакса ("Стрімголов") та багатьох інших - з допитливості, нудного життя і наявності вільних грошей. Берроуз був переконаний, що він не залежний, що зможе покинути в будь-який момент. Мав кримінальний досвід, втікав від поліції аж у Мексику. Мав діло з наркокартелями. Як вам подобається? - ненароком убив власну дружину. Альтернативна література, не любителя. Таке натуралістичне читво - про невпорядковані статеві стосунки, про випорожнення, про зворотній бік американського суспільства з нетрями, наркоманами і злочинністю. Мені після "Поштамт", "Наркота" і "Стрімголов" терміново треба почитати щось позитивне і життєстверджувальне. І помити руки з милом.

Мабуть важко знайти того, хто краще б описав будні наркомана середини ХХ століття. Вільям Берроуз описав свою автобіографію буквально від самого початку його «наркоманської кар’єри». Він рідко робить якісь свої висновки чи підводить підсумок та рефлексує над цим. Читача поміщають у тіло хлопця, який вічно шукає дозу. Усе меркне перед наркотою і її пошуком. Доволі абсурдним для читача буде повідомлено, про те що герой одружений та має дітей і це так подано з такою байдужістю. Друзі-по-голці змінюють один одного, а байдужість до всіх звичайних речей, звичайних людей на фоні головної мети є неодмінним супроводжуючим фактором. Не тільки приятелі змінюють один одного, а й місця проживання. Тікаючи від одних неприємностей і шукаючи нові варте уваги тільки одне… Благословенний той, хто не знає про жахів ломки. Це друга сторона наркотичного сп’яніння. Варто відмітити опис схем добування, розповсюдження та зберігання «забороненого плоду». Загалом книга цікава і читається легко. До того всього в неї чудове оформлення. Є примітки з «Глосарієм» — словничком, який вам допоможе зрозуміти всі тонкощі сленгу наркоманів. Не вживайте наркотики — вживайте літературу про наркотики!

Взявши тільки книгу до рук - вона вже інтригує, зацікавлює. Назвою, обкладинкою, яка, до речі, стильно і "влучно" передає всю суть книги, і анотацією. Анотація заслуговує окремої уваги, тому що акцентує на тому, що роман переважно автобіографічний. Прочитавши книгу стає цікаво - наскільки відсотків від автобіографічний. І взагалі природа людей - цікавитись забороненими речами. Мабуть через те, що вони заборонені. От і тут, в романі і коло нього - заборонені речі. От тільки деякі вибирають їхнє безпосереднє вживання, я деякі - читають про заборонені речі. Мене дійсно зацікавило, яка доля автобіографічності в цьому романі, тому що події, які тут описані - реально відразливі. Про що ж книга. А книга сама каже про себе. Про наркоту. Про її види, про залежність, про зав'язки. Про "гірку" долю наркоманів. Цитуючи відому фразу з відомого новорічного фільму: "яка гидота, яка гидота, оця ваша..." Така відчуття проходе крізь всю книгу. До його головного героя, до його корифеїв., до їхнього стилю життя. Вседозволеність, цікавість. Це призводить до такого результату, який описаний в романі. Все почалось з цікавості. Хоча ні. Почалось все з заможної родини, в якій ріс наш автор-герої-нщик. Надлишок грошей, вільного часу, можливостей призводять до пані на букву "Ц". Мене дуже роздратувало одне ствердження автора. Ствердження про те, що підсісти на наркотики не зразу і вдасться. А лише після довготривалого вживання протягом шести місяців. Ну, вибачте... Це, на мою думку, звучить як запрошення всім погратись три-п'ять місяців, так, для цікавості, а потім кинути. Це звучить як заклик. Це мені дуже не сподобалось. Як на мене - підсів він вже з того моменту як спробував. Чомусь же він продовжував... Ну та то таке. Кожному своє. Ну а далі, як то кажуть - "Остапа понесло..." Грошей вже не вистачає, тепер їм є куди діватись і вони тануть. Тому треба їх діставати. А деградуючий вплив наркотиків ні на що не спрямовує, окрім як на легке добування папірців (крадіжки, барижництво і т.п.). Наркоманам нічого не потрібно окрім ширки. І це страшно! І в такому руслі проходить книга. Одні ширяються, другі барижать, третіх загрібають, відсиджують терміни у в'язницях. Намагаються сплигнути - лікуються. Даремно... Виходять - підсідають знову. "И такая дребедень — каждый день!". Тут, між іншим, спливає дружина. Дружина!!! Де вона взагалі могла взятись??? Враховуючи ще те, що автор - не проти "поласувати" хлопчатинкою. І це ступор! Що з ним коїться!? Що коїться з людьми!!!??? Експерименти... А ще в нього і градація є - педики і підори. Виявляється - це зовсім різні речі. Для нього) До кого він себе відносить - дізнаєтесь з роману. Зміна локацій, штатів, країн. Втеча від закону. Знову вигулькує дружина. Роль дружині виділена дріб'язкова. Мабуть в нариків так і є. І все йде до кінця. І який же він. Хепі-енд чи ні? Ну, кому як подивитись... ;) Протягом читання книги в мене виникали неоднозначні емоції. Спочатку думав дочитати і позбутись книги, щоб її не було в бібліотеці. Щоб ця погань не була в хаті. Та в ній є і повчальні моменти. Вона показує дно. Дно ,якого може досягти людина і з якого мало хто вибирається. Дно, в яке не варто опускатись. В мене є знайомі наркомани. Я знаю що вони наркомани, хоча вони цього не афішують. І мені їх, частково, шкода. Вони - хворі. Невиліковно хворі. Майже. І не знаю, чи з цієї книги взятий вислів. Але, як каже автор, і так воно і є - бувших наркоманів не буває. Манера викладення мені сподобалась. Чи то переклад вдалий. Але книга читається легко. Розповідь наркомана зсередини. Берроуз, як особистість, викликав у мене відразу. Його стиль життя не є приводом для наслідування. А от як письменник він мені сподобався. Цікаве викладення тексту. Знову ця "Ц"! Ну і враховуючи те, скільки емоцій він в мене викликав. Адже, буває, прочитаєш книгу і не знаєш що про неї написати-сказати. А тут слова самі викладаються в речення. І мабуть це його і вирізняє. Його визнання у літературному колі. То ж бажаю вам свою цікавість втамовувати читанням, а не вживанням ;)