Книга На другому березі

Молодий романтик, залюблений в природу й життя, філософ у пошуках сенсу існування, високоосвічена людина, книголюб, музикант і художник, палкий закоханий – це все Антонич, поет, творчість якого не просто вражає, а відкриває перед зачудованим читачем все нові й нові яскраві й похмурі, радісні й меланхолійні, безкінечно різні світи...
Левова частина поезій Богдана-Ігоря Антонича присвячена оспівуванню дивовижної краси та досконалої гармонії природи. „П’яний дитвак із сонцем у кишені”, як сам себе називає поет, не втомлюється щиро захоплюватися красою хмаринки в небі, травички під ногами, ароматом квітів, шумом вітру, шелестом листя над головою, мелодією дощу... Кожна комашка для Антонича – це цілий Всесвіт, сповнений довершеною красою та значущістю.

„Лисиці, леви, ластівки і люди,
зеленої зорі черва і листя
матерії законам піддані незмінним,
як небо понад нами синє і сріблисте!
Я розумію вас, звірята і рослини,
я чую, як шумлять комети і зростають трави.
Антонич теж звіря сумне і кучеряве”

У своїх філософічних пошуках поет осмислював сенс життя людини, єдність з природою, невідворотність старіння й смерті, любов як життєтворчу силу. Саме тема кохання в багатьох віршах поета постає перед нами спочатку як те, про що так мріє самотнє змучене серце, а згодом ми вже бачимо щасливу, сповнену ніжності довгоочікувану любов поета до його коханої Олечки:

„Дівчино, хмелю весняний,
довкола мене оплетися!
Кують нам дятлі з моху сни
і в сто гаях лопоче листя.
Весна омаєних весіль
і кожна ніч, немов отрута.
Твоїх долонь ласкавий хміль
і тайна щастя незбагнута”

Неочікуваним був для мене нестримний еротизм лірики Антонича як для поезії початку ХХ століття. Поет порівнює дощ і росу з „бризками сім’я”, вітер – із палицею, яка „у смерч скрутилась і коле обличчя наші, наче розкіш нагла”, а під час бурі „грім з громом, мов змія з змією, ще раз сплелись в останнім поцілунку”.

„Кімната нам заміниться в квітчастий сад,
і сплетемось, обнявшись кучерявим листям.
Вросту, мов корінь, в тебе, й спалахне роса
на наших ясних снах, омаєних сріблисто”

Не менш неочікуваною виявилася для мене тема патріотизму, любові до Батьківщини в творчості поета, знаного насамперед як співця природи. В Антонича є дуже щемкі, потужні вірші про любов до України, про самопожертву українських Героїв.

„Це правда: кров з каміння може змити дощ,
червона місяця хустина може стерти,
але наймення ваші багряніші від рож
горять у пам’яті на плитах незатертих.
Змагались ви уперто й мріяли, й жили,
кохались у суворості, як ми у гулях,
і ваші очі сяли вічністю, коли
у серці, мов зоря, застрягла біла куля”

Різноплановість творчого доробку Богдана-Ігоря Антонича вражає, він не боїться експериментувати з метафорами, римами, поетичними формами та прозовим жанром. Велика гармонія його творчості всим своїм багатством і неосяжністю заслуговує на докладне та глибоке вивчення і неодмінне широке визнання цього самобутнього генію, чий недооціненний талант дійсно можна порівняти з всесвітньо відомими Вітменом, Гейне та Гете.

Антонич-відомий поет наприкінці свого короткого життя планував написати повноцінний роман.Доля внесла свої корективи і до нас дійшли лишень фрагменти незавершеного твору.
Назва"На другому березі"має трактуватися двояко.В буквальному розумінні,це місце де жив найкращий друг головного героя.А в іншому-місце,де він перебуває зараз.Друг Ігор трагічно загинув.Головний герой Марко не може зрозуміти,що це було:трагічна випадковість чи самогубство?
В романі присутній класичний любовний трикутник:два кращі друга і фатальна жінка Соня.Заплутані стосунки вирішуються після їзди на санях.Стається якась подія(з фрагментів незрозуміло),після якої Ігор благородно відмовляється від Соні і їде.Марко теж лишається з нічим,Соня кохає Ігора.Марко пише повість,де згадує Ігора і намагається зрозуміти його погляди та вчинки.
В романі поетично все.Це й опис ріки,мосту,залізничної станції,природи.А деталізований опис грози займає майже двадцять сторінок!Цей автобіографічний роман пораджу всім шанувальникам поезії в прозі.