Усі понад 150 сторінок книги - це потік свідомості людини, яка розділяє світ на дві категорії. Тих, хто вміє бачити й цінувати шедеври серед витворів мистецтва, і тих, кому це не властиво. Дуже цікава суміш роздумів про божевілля, мистецтво, красу й любов. А ще це гарний спосіб і привід як мінімум погуглити художників і їхні картини, а максимум - завітати на виставку в музей чи галерею. Звісно, до стилю тексту треба звикнути, бо у письменника він дещо специфічний. Включаючи складні речення на кілька сторінок;)

Не згодна з попереднім рецензентом, що книжка читається на одному подиху. У мене вона йшла досить повільно. Але це пов'язано не з тим, що книжка не цікава чи погано написана, а з формою оповіді. Вся повість написана без жодного абзацу і довжелезними реченнями, но іноді тягнуться на декілька сторінок. Крім того Яцек Денель пише потоком свідомості. Тож будьте готові. Наш герой Кривоклят лікується у медичному закладі для психічнохворих після одного з нападів на картину з пляшкою кислоти . Він постійно розмірковує про персонал клініки, колег пацієнтів та їх девіації, про свого товариша по заняттях арттерапією, малюнки якого вважає ледь не геніальними, про колишню дружину, картини художників, про подорожі музеями світу та спроби облити кислотою визнані шедеври. Постійно у думках свариться на працівників музеїв, яким на його думку, бракує смаку, та страхових агентів й експертів від мистецтва, що оцінюють живописні полотна не з позицій художньої вартості, а грошей. При цьому всьому ми розуміємо, що Кривоклят дійсно має непересічну любов, навіть пристрасть, до живопису, і у притаманній собі манері намагається заявити про це світу. Це книжка, яку захочеться перечитати.

Книжка, яку не хочеться випускати з рук, яка читається на одному подиху, у яку занурюєшся із перших рядків так глибоко, що навколишній світ перестає існувати. Пан Кривоклят - великий поціновувач мистецтва. Він знається на ньому, як сомельє знається на вишуканому вині. Його подорожі до різних музеїв нагадують паломництва, до зустрічі із кожним шедевром він ретельно готується. І його обурюють обивателі, які бігають залами із путівниками і зупиняються поряд із видатними творами тільки задля того, щоб зробити фото. Втім, зараз пан Кривоклят не може відвідувати музеї. Натомість, він страждає на курсі арт-терапії в Медичному центрі "Замок Іммендорф", куди його запроторили за те, що він облив кислотою один із шедеврів світового мистецтва. Ці страждання він зносить добровільно, вони є частиною його хитромудрого плану. Єдиною його відрадою тут, у Замку Іммендорф, є творчість іншого пацієнта, із яким він веде довгі філософські бесіди в проміжках між арт-терапією і підготовкою до нової місії. Книга написана як внутрішній монолог, потік свідомості. Від початку і до кінця в тексті немає жодного абзацу. Здається, що читати буде важко, та насправді читається напрочуд легко.