Мій дідусь був черешнею
Паперова книга | Код товару 479986
Yakaboo 4.9/5
Автор
Анджела Нанетті
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Класні історії
Мова
Українська
Рік видання
2015
Перекладач
Андрій Маслюх
Вік
Від 9 до 12 років
Ілюстратор
Анастасія Стефурак

Усе про книжку Мій дідусь був черешнею

Ця книга - родинна історія хлопчика Тоніно, розказана від його імені. Проста і казкова водночас. Така, що зачепить кожного знайомими ситуаціями, подіями, фразами і страхами. У Тоніно є мама й тато, які не завжди знаходять спільну мову. Є дідусь і бабуся міські, а є - сільські. І вони зовсім різні, бо живуть у різних світах. І саме сільські дідусь і бабуся - Оттавіано і Теодолінда - словами, вчинками, тим, які вони є, відкривають перед Тоніно, а отже - й перед нами, скарби емоцій, вчать розуміти себе й близьких, сприймати і переосмислювати навіть найскладніші речі та явища. Навіть смерть, яка є невід'ємною частиною життя. Ця історія - повернення в дитинство з його можливістю неможливого і нагадування про те, що дива існують поряд з нами, і що, попри сум, несправедливість та розпач, ми таки зуміємо їх побачити, якщо тільки відкриємо до них серце.
Характеристики
Автор
Анджела Нанетті
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Класні історії
Мова
Українська
Рік видання
2015
Перекладач
Андрій Маслюх
Вік
Від 9 до 12 років
Ілюстратор
Анастасія Стефурак
Рецензії
  •  
    Родинне дерево. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Дивовижна книга. Ця повість суцільна емоція. Написано настільки тонко і проникливо. Буденній світ очима дитини, де найпростіші речі перетворюються на дивовижу, коли дивитися на них не очима, а серцем. Тут показаний майже весь спектр взаємовідносин у сім ї з найблизькими родичами, навколишнім світом і навіть вчителькою молодших класів.

    На мій погляд ця книга буде однаково цікава як дитині, так і дорослим.
  •  
    Книга о важном 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Одна из наиболее проникновенных книг, написанных от лица ребенка. История о чувствах, странностях и безусловной любви. Книга пронизана необычайно точными метафорами, объясняющими детям серьезные и глубокие вещи. Но также произведение наполнено необычным легким юмором, заставляющим периодически глупо улыбаться, уставясь в книжку.

    «Бабушка Теодолинда была очень крупной женщиной, но дети у нее получались крохотные».

    Если у вас были бабушка или дедушка в деревне, куда вас периодически отправляли летом, то вы мигом вспомните все увеселения, которые выдумывались детьми, все те дни проведенные в саду, огороде, все те вечера, приправленные сказками и все те сытные бабушкины завтраки под петушиное ку-ка-ре-ку. А если судьбою не было даровано вам такое счастье, то эта книга подарит вам эти воспоминания, настолько живо она передает историю.

    Сама история подана под сказочным соусом, где все серьезные, казалось бы, взрослые вещи, ребенку представляются в совершенно другом свете. При этом задеваются очень важные темы во взаимоотношениях со стариками и квартирный вопрос, врывающийся в сказку и разрывающий ее реальностью.

    «— Папа, я уже тебе говорила, что ты не должен жить тут один, тебе плохо, ты вбиваешь себе в голову черт знает что…
    — И куда я должен ехать? — спросил дедушка. — Может, к тебе домой?
    — Да! Поехали к нам! — начал умолять я.
    Дедушка Оттавиано улыбнулся и погладил меня по голове.
    — Знаешь, что происходит со старыми деревьями, когда их пересаживают? Они умирают. Скажи это своей матери».

    Чтение этой душевной книги ребенку поможет сильнее осознать связь с бабушками и дедушками, быстротечность времени и научит ценить семейные моменты. Меня же книга перенесла в детство и заставила пару раз всплакнуть с блаженной улыбкой, связанной со счастливыми воспоминаниями. Я считаю, такие произведения стоит вносить в школьную программу, они развивают в детках чувственность, сострадание, открывают сердце. А взрослым «Мой дедушка был вишней» окажется прививкой от порой суровой реальности.

    Однозначно читать всем!

    P.S. Запомни: ты не умираешь, пока тебя кто-то любит.
Купити - Мій дідусь був черешнею
Мій дідусь був черешнею
150 грн
Є в наявності
 

Рецензії Мій дідусь був черешнею

4.9/5
  • 5
  • 4
  • 3
  • 2
  • 1
  •  
    Родинне дерево. 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Дивовижна книга. Ця повість суцільна емоція. Написано настільки тонко і проникливо. Буденній світ очима дитини, де найпростіші речі перетворюються на дивовижу, коли дивитися на них не очима, а серцем. Тут показаний майже весь спектр взаємовідносин у сім ї з найблизькими родичами, навколишнім світом і навіть вчителькою молодших класів.

    На мій погляд ця книга буде однаково цікава як дитині, так і дорослим.
  •  
    Книга о важном 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Одна из наиболее проникновенных книг, написанных от лица ребенка. История о чувствах, странностях и безусловной любви. Книга пронизана необычайно точными метафорами, объясняющими детям серьезные и глубокие вещи. Но также произведение наполнено необычным легким юмором, заставляющим периодически глупо улыбаться, уставясь в книжку.

    «Бабушка Теодолинда была очень крупной женщиной, но дети у нее получались крохотные».

    Если у вас были бабушка или дедушка в деревне, куда вас периодически отправляли летом, то вы мигом вспомните все увеселения, которые выдумывались детьми, все те дни проведенные в саду, огороде, все те вечера, приправленные сказками и все те сытные бабушкины завтраки под петушиное ку-ка-ре-ку. А если судьбою не было даровано вам такое счастье, то эта книга подарит вам эти воспоминания, настолько живо она передает историю.

    Сама история подана под сказочным соусом, где все серьезные, казалось бы, взрослые вещи, ребенку представляются в совершенно другом свете. При этом задеваются очень важные темы во взаимоотношениях со стариками и квартирный вопрос, врывающийся в сказку и разрывающий ее реальностью.

    «— Папа, я уже тебе говорила, что ты не должен жить тут один, тебе плохо, ты вбиваешь себе в голову черт знает что…
    — И куда я должен ехать? — спросил дедушка. — Может, к тебе домой?
    — Да! Поехали к нам! — начал умолять я.
    Дедушка Оттавиано улыбнулся и погладил меня по голове.
    — Знаешь, что происходит со старыми деревьями, когда их пересаживают? Они умирают. Скажи это своей матери».

    Чтение этой душевной книги ребенку поможет сильнее осознать связь с бабушками и дедушками, быстротечность времени и научит ценить семейные моменты. Меня же книга перенесла в детство и заставила пару раз всплакнуть с блаженной улыбкой, связанной со счастливыми воспоминаниями. Я считаю, такие произведения стоит вносить в школьную программу, они развивают в детках чувственность, сострадание, открывают сердце. А взрослым «Мой дедушка был вишней» окажется прививкой от порой суровой реальности.

    Однозначно читать всем!

    P.S. Запомни: ты не умираешь, пока тебя кто-то любит.
  •  
    Мій дідусь був черешнею 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга відзначена преміями у Франції, Німеччині та Італії, а авторку номунівали на головну премію в дитячій літературі - премію X.К.Андерсена.

    Скажу вам одне - я давно нічого подібного не читала. Як на мене, саме це бракує читачеві. Коли ти читаєш великих геніїв як Хемінгуей, Гете, Умберто Еко (перераховувати можна вічно), книга за книгою твій розум твердіє, почуття застигають, а проста ніївність зникає. Нам бракує безтурботності, читання для відволікання. Ясна річ, я не кажу читати постійно книги на кшталт «Мій дідусь був черешнею», але вони потрібні. Потрібні, для того, щоб перевести дух.

    Стилістика тексту - проста, але знаєте, саме тут вона є влучною. Розповідь маленького хлопчика, що хоче знати все, який не хоче щоб його батьки сварилися, щоб дідусь (із села) став веселішим, а бабуся з дідусем (із міста) звертали на нього більше уваги.
    Приголомшливо правда? Ми забули, що дітям потрібні прості речі, а ця книга нагадує нам про це. Книга оформлена стильно, веселі ілюстрації покажуть не зрозуміле - зрозумілим, і після них ти дивитимешся навколо очима Тоніно)) Покажу вам одне речення, можливо після якого вам захочеться прочитати історію доброго хлопчика :

    «Але я все одно був переконаний, що ти не вмираєш, поки хтось тебе любить».
  •  
    Рецензия 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Одна з найкращих книжок прочитаних мною цього року :`-) Рекомендю усім: і великим і малим.
  •  
    Хорошая, но на любителя 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Такая непростая книга, рассказывающая о смерти и ее приближении. А еще о человеческих взаимоотношениях.
    Книга написана от лица маленького мальчика Тонино. У него есть папа и мама и по 2 бабушки и дедушки (одни живут в городе, а другие в селе). Обычная семья, обычные люди. Такие, каких миллионы на свете. И вы не найдете в книге чего-то такого, сверхъестественного.
    Мальчик ходит в школу, приезжает к бабушке с дедушкой в деревню. Вместе они читают на любимом диване или с удовольствием играют на черешне, которую дедушка посадил, когда родилась дочка.
    Но дедушка старенький и у него разные болезни. Мы, взрослые, воспринимаем это по-своему, а дети - по-другому. Вот Тонино и рассказывает об этом: свои чувства и мысли. А потом дедушка умирает и новый владелец хочет спилить черешню (мешает она там строительству новой дороги). И только малыш воспротивился этому и ... добился своего.
    В книге чудесные иллюстрации, прямо как фотоальбом листаешь. Добрые и светлые фотографии из прошлого и настоящего.
  •  
    Найкраща казка!
    "Мій дідусь був черешнею" - це книга, яку повинні прочитати абсолютно всі! Ця історія має настільки пронизливий сюжет, що прочитавши декілька сторінок, вже не можливо зупинитися!
    Книга наповнена ситуаціями, які ми можемо зустріти і у реальному житті. Проблема батьків і дітей, суперечності між міський та сільським життям... Ці вічні теми постають у даній книзі з неймовірно цікавої сторони.
    Книга несе посилання, в якому сказано про те, що немає на світі ціннішого скарба, ніж родина.
    І у кожного її члена є особисті пристрасті та інтереси. У книзі яскраво зображено те, як важливо це приймати іншим.
    Від цієї розповіді в мене залишилися тільки позитивні емоція. І я обов’язково перечитаю її через декілька років, щоб поновити спогади та щер задуматися про людські цінності.
    Мені здається,"Мій дідусь був черешнею" припаде до смаку і малому і дорослому. Для малечі- це буде добра казка з цікавим та захоплюючим сюжетом. А для дорослого,можливо, стане чимось більшим.
    Я вважаю, що прочитавши цю книгу, потрібно неодмінно задуматися про нас, наше життя, наші погляди.
    Життя не безкінечне. Не варто забувати про це! Тому насолоджуйтесь кожною хвилиною!
  •  
    Доки тебе хтось любить, померти неможливо
    Іноді трапляється так, що перед написанням рецензії береш до рук книгу, аби оживити в пам'яті імена головних героїв тощо, а через годину знаходиш себе десь посередині тексту – історія вкотре захопила тебе. До таких книг належить і повість Анджели Нанетті «Мій дідусь був черешнею». Для того, аби розповідати не зовсім дитячі історії так, аби їх зрозуміли найменші читачі, потрібно мати неабиякий талант. І кому-кому, а італійській письменниці у цьому не відмовиш.

    Малий Тоніно разом з батьками живе у місті, як і батьки його тата. Ці дідусь з бабусею нічим не особливі, чого не скажеш про маминих батьків, які мешкають у селі. Вони є настільки незвичайними, що дали ім’я черешні, яка вже багато років росте у їхньому саду. Оповідь у книзі ведеться від імені хлопчика, який з дитячою безпосередністю та мудрістю описує все, що бачить, чому вчиться від сільських дідуся з бабусею, все, що стається з ними згодом. Так, у повісті «Мій дідусь був черешнею» немає якихось незвичайних пригод та шаленої динаміки, зате є щирі емоції та найсвітліші почуття. І саме у цьому, на мою думку, і полягає її шарм. Анджелі Нанетті вдалось написати добру, спокійну, щемку та дещо меланхолійну історію, яка не залишить байдужими ані дітей, ані дорослих. І хоч авторка не робить спроб повчати чи виховувати читача, ця книга вчить людяності та любові.

    Окремої згадки заслуговує дизайн видання. Завдяки неймовірно красивим ілюстраціям в пастельних відтінках від Анастасії Стефурак книгу «Мій дідусь був черешнею» хочеться розглядати годинами. Крім того, варто відзначити напрочуд вдалий переклад, над яким працював Андрій Маслюх. Словом, безумовні п’ять зірочок та одне з перших місць у списку улюблених дитячих історій!
  •  
    Родина – це велике щастя!
    Чуттєва дитяча розповідь про сім’ю, про цінність родинного тепла, любов і повагу. У кожного були чи є бабусі й дідусі, кожен з них залишив в нас, як в дитині, а потім і в дорослому, якусь свою часточку. Одні часточки виявились ніби примари, які іноді спливають в нашій свідомості, інші залишили глибокий слід на все наше життя, виховали якусь сильну рису нашого характеру.

    От і в цьому творі хлопчик Тоніно розповідає про свою сім’ю: батьків, бабусь та дідусів. Всі вони різні, зі своїм характером та звичками, по різному дивляться на життя. Мама з татом не завжди знаходять спільну мову, а особливо, коли це стосується їх батьків. Міські бабуся з дідусем більш опікуються своїм собакою й не часто знаходять час для онука, здебільшого вони просто перекидаються з ним звичними приємними фразами. Сільські бабуся з дідусем дуже веселі, жартівливі, розповідають малому багато сімейних історій, а одна дуже зворушлива – історія черешні Фелічія, так-так у дерева було чудове ім’я, й народження мами Тоніно, яку назвали Фелічіта. Черешня була немовби родинним оберегом для родини, росла вона, росла і мама хлопчика. Жодне сімейне свято не проходило без черешні, стіл накривали поблизу, а згодом під самим деревом, на сімейних фото обов’язково було видно черешню, чи її гілки. Для дідуся черешня – це була та найдорожча ланка, яка надавала сенсу життя, нагадувала про щасливі моменти, про кохану дружину. Навіть у сильний мороз, навесні, дідусь усю ніч палив багаття навколо «Фелічії», щоб урятувати молоді бруньки, які згодом перетворяться на ніжне біле цвітіння, яким буде милуватися уся родина, а головне любий онук…

    Сільські бабуся й дідусь навчили Тоніно любити життя, насолоджуватися ним, радіти кожній миті, поважати бажання оточуючих, розуміти себе. Вони показали, як треба кохати один одного, переживати за свою землю, відстоювати її, цінувати.

    Маленькому Тоніно довелося дізнатися, що таке смерть та хвороби близьких, розлучення батьків, судові війни з муніципалітетом за свою землю. У кожної сім’ї бувають нелегкі часи, і, коли здається, що все втрачено й вороття немає, доля дає шанс, чи просто штовхає до надзвичайного вчинку. От так і Тоніно виявився відчайдушним хлопчиком, який урятував черешню «Фелічію» та шмат дідусевої землі. Його вчинок сильно вплинув на родину, настають найщасливіші моменти життя, доля дарує родині воз’єднання, а Тоніно – маленьку сестричку, якій так багато треба розказати про бабусю, дідуся та черешню «Фелічію»…
    Після читання цієї книжки ніхто не залишиться байдужим: малі більше будуть розуміти дорослих, а дорослі – зможуть хоч на деякий час повернутися у своє дитинство, згадати, як воно мріяти, вірити в дива.
  •  
    Любов на вершечку черешні
    Яке це щастя, мати у дитинстві дідуся і бабусю, яких ти обожнюєш, до яких завжди хочеться їхати і життя в яких стає суцільною пригодою і найкращою порою!
    Тоніно, головному герою книги, з цим пощастило надзвичайно. У нього було двоє дідусів і дві бабусі. Міських він не надто жалував своєю увагою і любов"ю, а от від сільських був у захваті. І не дивно, адже саме з дідусем Оттавіаном і бабусею Теондоліндою Тоніно почувався безмежно щасливим.
    Це ще одна родинна історія. Зізнаюся, вона повністю руйнує мої стереотипи про італійські сім"ї, які мені видавалися емоційними, вибуховими, амбітними, голосними і пристрасними. Ту же все якось виважено, спокійно, гармонійно. І в той же час переданий просто широченний спектр родинних почуттів та емоцій.
    Ця книга щемлива.
    Вона світла.
    Вона сумна і весела водночас.
    Вона про любов і про взаєморозуміння.
    Вона про всеохоплююче щастя.
    Вона про боротьбу за своє.
    Вона про втрати і про примирення з ними.
    Вона про пам"ять-родинну, генетичну, вічну.
    Вона про внутрішній світ.
    Вона про мрії.
    Радимо! І шукаємо нових книг цієї авторки, оскільки "Чоловік, який вирощував комети" теж надзвичайно вразила.
  •  
    Це дуже талановито!
    Найперше скажу, що це неймовірно красива книга! Її приємно торкатися, нюхати)) цікаво розглядати чудові ілюстрації Анастасії Стефурак, вгадуючи деталі й секрети зображеного. А читати – суцільне задоволення. Переклад з італійської Андрія Маслюха настільки органічний і прекрасний, наче читаєш свою-таки українську літературу – дуже майстерно виконана робота.
    Книга про життя. Отак-от. Зворушлива розповідь про життя очима маленького Тоніно. Стосунки, побут, клопоти, любов, переживання, смерть…фізіологічна смерть – це ж не кінець. «Запам’ятай: доки тебе хтось любить, померти неможливо» - на цих словах дідуся Оттавіано (того самого, що був черешнею) я вперше «за книгу» щиро так розплакалася – всіма ніжними сльозами, які назбирувалися протягом 50-ти сторінок. Бо це все таке близьке мені й зрозуміле. Бо я часто думаю про своїх дорогих бабусь, яких уже нема з нами. Наївна думка про те, що вони не померли, а десь помандрували (може, й на небо) допомагала мені прийняти факт їхньої відсутності поряд. Про дідуся, якого не стало ще до мого народження і про те, як би було все не так, коли б він жив хоч 10 років мого щасливого дитинства: воно було би ще щасливішим. Про ще одного дідуся, який намагається бадьоритися у свої 85… Про полуниці зі сметаною, чашку молока з пінкою, «хатку» на вишні, снігову бабу в бабусиному подвір’ї, родинні посиденьки за столом під виноградом, чорно-білі фото в шухлядах старої шафи – повість розбурхала ці спогади, й вони миготіли яскравими картинками у мене перед очима.
    Це історія, в якій простими словами пояснюються складні речі. Вона навчає, як легше сприймати і переживати негаразди й труднощі – не лише дітям, а й дорослим.
    Читаючи книгу, постійно думала про те, що вона дуже «рідна», немов Тоніно живе не в Італії, а в сусідньому від мене містечку, черешня Фелічія запросто може бути, скажімо, Мар’яною, що це українські гуси ходять українським подвір’ям в українському селі. Адже це повість про речі, які можуть бути однаково близькі кожному, незважаючи на національність та місце проживання. І так цікаво, що часто можна почути докори, що, мовляв, українська література надміру провінційна і приземлена. Але ж ось воно в італійської авторки : село, черешня, город, гуска, сімейні чвари, сентименти – переклади понад двадцятьма мовами, купа премій і нагород. Просто книга справді талановита, зворушує і змушує замислитися над тим, на що в нас часто начебто не вистачає часу.
  •  
    Мій дідусь був черешнею
    ,,Мій дідусь був черешнею" від Анджели Нанетті належить до тих книжок, кожне слово з яких знаходить відлуння у кожному серці, бо пробуджує щемкі, трепетні, ніжні і трохи сумовиті спогади з далекого-далекого берега дитинства... Хоч твір розрахований на дитячу аудиторію, осягнути всю глибину, думаю, зможе лише доросла людина. А прочитавши, ще раз усвідомити, наскільки цінними та швидкоплинними є миті, проведені з рідними, і, не гаючи часу, просто підійти та обняти міцно-міцно найдорожчих у світі людей...

    Оповідь веде маленький хлопчик Тоніно. У чотири роки він мав двох бабусь та двох дідусів: міських і сільських, одних - не дуже люблених та других - обожнюваних. Усмішку у читача викличе опис стареньких, їх способу життя та буднів. Простими словами авторці вдалося дуже майстерно передати світовідчування дитини, оту замилуваність простими речами, щирість та вміння помічати важливе у тому, що дорослі уже розівчилися.

    Фелічія - черешня, яку посадив дідусь Оттавіано, коли народилася мама хлопчика. З того часу життя обох тісно пов'язане: дівчинка грається біля дерева та гойдається на ньому, зростає. Фотографії важливих моментів у житті робляться обов'язково з Фелічією. Їх можна навіть переглянути: ілюстраторка Анастасія Стефурак дуже майстерно та атмосферно їх зобразила.

    Важливою темою є тема смерті бабусі Теодолінди, як вона переживається рідними, особливо дідусем Оттавіаном, який ,,занедужує" на самотність. Його хочуть взяти проживати до міста, щоб він не почувався таким одиноким, але він відмовляється: ,,Знаєте, що стається зі старими деревами, коли їх пересаджують? Вони помирають..."

    Книга - дуже зворушлива, повчальна та незабутня. Її можна і треба цитувати та перечитувати. Раджу усім.
  •  
    Любові багато не буває...
    Одна з улюблених книг, змусила сумувати, плакати, співпереживати і згадати свою бабусю.
    Це така щира, тепла, неймовірна історія маленького Тоніно заполонила серця всіх, важко сказати чому?
    Можливо, кожен розгледів щось про себе і своїх рідних?
    Щодо мене, то тут дуже багато схожого, я також ненавиділа ходити до дитячого садка усім серцем, батьки мого тата також мешкали в місті, наша з ними любов була доволі прохолодною, а мамині батьки жили в селі, безмежно мене любили і виховували.
    Подібне навіть в розповіді про улюблену бабусю: "груди бабусі Теодолінди були такі великі і м'які, що коли я потрапляв до неї в обійми, то ніби з головою пірнав у пухову подушку.Хотілося вмоститися там і тихесенько спати собі хоч би й ціле життя"
    Читаючи далі, знову знайшла схожість, коли наш дідо захворів, то був вимушений жити з нами в квартирі два тижні, йому було настільки сумно за селом, що змусив нас його туди завести не будучи до кінця здоровим.
    Це справді щира розповідь про неймовірну любов дідуся Оттавіано та бабусі Теодолінди які мешкали на селі і любили ті дні, коли в них гостював Тоніно, "вони замість собаки мали гусей та курей і не ходили з ними гуляти чотири рази на день", жили з городини, допомагали доньці та онукові.
    В день, коли народився Тоніно, дідусь посадив черешню, відтоді багато пов'язано саме з нею...
    Від імені дитини авторка веде відверту розповідь про важливе і надважливе в житті: любов між подружжям, вміння долати труднощі сімейного та родинного життя, будні побуту, про важливість бути любленим, коханим, не самотнім та відчувати, що ти потрібен навіть тоді, коли з тобою багато мороки...
    Тут так багато можна прочитати про вміння прощати, щиро кохати, як вміють лише діти, любити прості та теплі речі і цінувати справжнє...
  •  
    Невероятная история
    Очень редко, к сожалению, мне попадаются истории, целевой аудиторией которых являются дети, но читать которые будет так же интересно и взрослым. Но книга «Мой девушка был черешней» итальянской писательницы Анджелы Нанетти – именно из таких. Это удивительно добрая, теплая и грустная повесть, но грусть эта светлая, что делает произведение особенным. А еще в книге много юмора – настоящего итальянского юмора, которым умело разбавляет историю автор.

    Отдельного упоминания, на мой взгляд, заслуживает оформление, которое придумало для повести «Мой девушка был черешней» чудесное «Видавництво Старого Лева». Замечательные иллюстрации к книге рисовала Анастасия Стефурак, которая просто блестяще справилась с этим заданием. Кроме того, сама книга выполнена очень качественно: страницы очень плотные, так что листать их можно сколько угодно – они не порвутся. В общем, эта история Анджелы Нанетти – настоящее литературное и эстетическое удовольствие, поэтому смело рекомендую ее читателям разных возрастов!
  •  
    Вишня - символ любви.
    С книгой я ознакомилась не впервые. В феврале, прошлого года, я прочла эту книгу в электронном виде и просто влюбилась в нее. А потом на украинском она вышла в таком чудесном издание с восхитительными иллюстрациями, и я побежала ее покупать. И вот только теперь я снова перечитала.
    Мы имеем историю о маленьком мальчике Тонино. У него есть родители, которые часто ссорятся. У него есть городские бабушка с дедушкой, которые живут по соседстве, и которых он не очень любит. И еще у него есть деревенские бабушка с дедушкой, которых он любит, больше всего на свете.
    Это невероятно красивая и грустная история - история о семье и семейных трудностях, о любви, о потере. Во время чтения без слез никак не обойтись. В данном случае, вишня здесь является - символом любви.
    Хотите знать почему дедушка был вишней? - Тогда читайте книгу! Потерять, вы ничего не потеряете, а вот приобретете после прочтения много. Любите близких пока они с вами, а то никогда не знаете, в какой момент, человек может отправиться в путешествие на небеса. Одна из моих любимых книг.
  •  
    Цінуйте своїх близьких
    “Мій дідусь був черешнею” – невелика диятча історія, пронизана глибоким змістом, хоча ні... Вона не зовсім дитяча, а скоріше для будь-якого віку.
    Це книга про родинні цінності та важливість взаємопорозуміння в сім’ї.
    Оповідь ведеться від імені хлопчика Антоніо. Його очима ми бачимо світ: школу, друзів, сім’ю. Дідусь Оттавіано просто обожнює свого внука і щоразу розказує йому цікаві історії6 по подвір’ю гордовито походжає гусиня Альфонсиня, а в саду росте прекрасна черешня Феліче.
    Проте у житті рано чи пізно зіштовхуєшся з втратами. Час бере свої корективи, і, на жаль, бабусі та дідусь не завжди будуть здоровими та не житимуть вічно. І ніхто не знає, як розповісти малюку, що його улюблена усміхнена бабуся більше ніколи не буде поруч. Або як втішити засмученого втратою дідуся.
    Ця книга про любов та втрати. Тепла, щира і сумна водночас. Вона про те, що потрібно цінувати близьких тобі людей, поки вони поруч. Але й разом з тим, ми живі, поки нас пам’ятать наші близькі. І ми завжди будемо у їхніх серцях.
  •  
    Яка ж це прекрасна книга!
    Іноді стається так, що ти купуєш певну книгу своїй дитині, але стається так, що вона стає твоєю улюбленою, адже деякі історії настільки універсальні, що їх можуть читати й перечитувати люди абсолютно різного віку. До таких книг, як на мене, належить і чудова повість «Мій дідусь був черешнею» італійської письменниці Анджели Нанетті. Вона – про хлопчика, який після розлучення батьків разом з мамою переїздить до її батьків у село. Ці дідусь з бабусею зовсім не схожі на батьків його тата, які мешкають у місті. У них у дворі росте черешня – ровесниця його мами, яку вважають членом родини. А ще тут є дуже особлива гуска, особливими є і дідусь з бабусею, які досі кохають одне одного. Попереду у цієї родини – багато веселих і сумних митей, які читач переживе разом з ними, а місцями не зможе стримати сміху, а інколи - сліз. «Мій дідусь був черешнею» - це неймовірна книга, яку хочеться перечитувати ще і ще. І ще тут приголомшливі ілюстрації Анастасії Стефурак, які роблять історію ще прекраснішою.
  •  
    Мало любові до живих
    Особливо сподобались моменти, коли мама маленького головного героя злоститься на пса свекрів. При чому цікаво те, що для різних людей ця деталь сюжету окрасить жінку в різні кольори. Тож якщо ви читач і любите собак, вам жінка видасться черствою і безсердечною. Якщо ж ви злісний нелюбитель створінь, які справляють свої потреби де попало на очах у всіх, то ви будете обожнювати авторку і подумаєте, що та жінка таки адекватна і зріла людина. Що письменниця в оригіналі хотіла тим сказати, залишається відкритим питанням.
    Якщо ж дивитись загалом, то книга вроді мала бути про гарні родинні відносини. А вийшло якось не завжди добре. Тут і серія ляпасів від мами, і вино від дідуся, і відсторонення батька. ...а письменниця ніяк це не коментує і не засуджує. Типу додумуйте самі як має бути. А якщо хтось не дійде до правильних висновків?
    Ще книзі не вистачає любові. Насправді там багато говорять про любов, але про любов до померлих. Живі ігноруються і обділяються. По суті це історія про дві самотні душі: дідуся, який втратив дружину, з якою в нього були прекрасні стосунки, і внука, про якого хоч батьки і піклуються, але любові він не відчуває, що добре видно зі сцени, коли він з острахом думає про те, що буде жити з мамою, коли розлучаються батьки. За рахунок цього вони й зближаються. Але то лиш заповнення пустоти.
  •  
    Щемно, глибоко і по-справжньому!
    Ця книжка настільки дивовижна, що про неї не можливо не написати! Вона глибока, щемна, тепла і така справжня-справжня, що її не хочеться випускати з рук, навіть прочитавши... Хочеться обійняти кожну сторінку.
    Про неї так багато написано, але варто просто взяти її до рук - і ти відразу будеш там, прямо всередині тих подій. Будеш прямо під тією дідусевою черешнею... Будеш відчувати біль і мовчазний відчай дідуся, котрий просто не в змозі пережити втрату коханої людини, будеш тихо радіти за маму і тата, котрі змогли віднайти любов та взаєморозуміння навіть після того, що, здавалось, нічого полагодити вже не можна...
    Розповідь йде від імені дитини, тому все, що описується - описується з особливою любов'ю і деякою дитячою наївністю, отож читається книжка напрочуд легко! І буде цікавою не лише дітям (і я б сказала, що перш за все не дітям!)))
    Окрема історія - це ілюстрації! Такі теплі, ніжні і глибокі! А в купі з цупким папером і цією казковою обкладинкою - створюють абсолютно незабутній книжковий "букет" - отож випустити цю книжку з рук, якщо вона вам таки потрапила, точно не вийде! )))
  •  
    недитяча книга про дитинство.
    З книгою мене познайомили кілька років тому. І хоча я спочатку не була впевнена, що читати дитячі книги в дорослому віці надто захопливо, мушу визнати ця книга зацікавить людей практично будь-якого віку.

    Написана книга дуже просто, читається легко, на одному диханні. Проте щоразу переходячи зі сторінки на сторінку читач занурюється у внутрішні світи не лише юного головного героя Тоніно, а і в життя дідуся Оттавіана, бабусі Теодолінди, мами, тати, а також "міських бабусі і дідуся" хлопчика.

    Сім'я переживає нелегкий час, і автор показує, як кожен проходить через ці труднощі по-своєму. Книга торкається теми вірності, любові, сентиментальності, старечої гордості і прив'язаності і дитячої наївності. Особисто я пережила весь спектр емоцій разом із автором.

    Окремо варто згадати якісні ілюстрації. Я вперше прочитала цю книгу в електронному форматі, тому не мала можливості їх побачити. Але тепер, замовивши їх на Yakaboo, неймовірно ними вражена. Художник зілюстрував всю сім'ю юнака, і то додає самій розповіді правдивості і глибини. Дуже рекомендую як малечі, так і дорослим до прочитання.
  •  
    Как долго я тебя искала.
    Как долго я тебя искала... книга, которая цепляет каждую струну в душе.
    Must read!
    От 9 до 12? От раннего детства до седой старости!
    Маленьких научит ценить семью, и все те духовные блага, что она дает - любовь, веру, заботу, оберегание, дружбу и т.п. Взрослых заставит застыть и задуматься над ценностью и правильностью правильно расставленных жизненных приоритетов. Седовласых вернет в молодые годы, напомнит о всех ярких и горьких моментах жизни.
    Знаете, в моей голове эта книга получила титул "семейный кодекс", так четко в ней расставлены все акценты на самое важное.
    О сюжете уже писали - повествование идет от лица мальчика. Рассказывает о событиях семьи с точки зрения ребенка (то как дети видят проблемы, как воспринимают болезни, как понимаю такое слово как "смерть").
    Мне кажется это всё будет интересно почесть родителям, чтобы знать что твориться в голове у ихних чад определенные периоды жизни.
    "- Для мене вона не померла, Тоніно. Запам'ятай: доки тебе хтось любить, померти неможливо." - это цитата полностью передаёт мораль книги. Семья и любовь превыше всего, вопреки всему.
  •  
    Зачепило за живе
    Уже не пам'ятаю, хто мені порадив цю книжку (тепер сама раджу її всім знайомим), але спершу я дуже здивувалася, коли прочитала, на який вік читача вона розрахована. Та, можливо, й на краще, що до моїх рук вона потрапила уже зараз. Історія розповідається від імені маленького хлопчика, тому на буденні речі і дорослі проблеми читач, будучи дорослим, має змогу поглянути під іншим кутом, із дитячої точки зору. Ти читаєш і з посмішкою сприймаєш дитячу безпосередність у різних ситуаціях. Дорослі сваряться, миряться, конфліктують, журяться через якісь проблеми, часто не розуміють один одного. Такі різні мама і тато, бабусі і дідусі, що живуть у місті і в селі, але хлопчик однаково любить їх усіх, з усіма їхніми, як кажуть, "тарганами в голові". Причому, як і в житті, з бабусею і дідусем спільну мову вдається знаходити простіше і швидше онукові, ніж його батькам.
    Надзвичайно тепла, душевна книга, яка повернула мене в дитинство до мого дідуся. І хоч його вже немає в живих, але ж "ніхто не може померти, доки його хтось любить". Так що не дивіться на те, що там написано "від 9 до 12 років", особисто мене книжка дуже зачепила, в багатьох моментах до сліз.
  •  
    Трогательная и грустная история
    Я очень много слышала об этой книге из разных источников и все это время думала, что имеется в виду какой-то роман или как минимум повесть для взрослых (!). Какого же было мое удивление, когда у меня в руках оказалась детская книга (которая якобы ориентирована на аудиторию 9-12 лет) с потрясающими иллюстрациями.
    Повествование ведется от лица ребенка младшей школы - обычного городского ребенка, у которого есть свои мечты, капризы, страхи, желания. Очень забавно было наблюдать как он воспринимает различные события, происходящие в его жизни, как их интерпретирует, понимает и оценивает. История, которую он рассказывает касается всей семьи, но больше всего дедушки, который живет в деревне и приходится отцом его матери. Местами эта книга забавная и даже смешная, но ключевые моменты здесь очень душещипательные и грустные. В ней много добра, любви и самоотверженности, но также здесь присутствуют ссоры, недопонимания и рассерженность. Все как в настоящей жизни. Центральной темой, как мне кажется, здесь является смерть, принятие ее неизбежности и конечно семья.
    Я думаю, что это одна из тех историй, которые долго не отпускают и к ним хочется возвращаться снова и снова, несмотря на грусть, которая в них присутствует.
    Советую всем возрастным категориям.
  •  
    Детство.
    Роман писательницы Анджелы Нанетти "Мій дідусь був черешнею" на самом деле о достаточно простых, но в то же время очень глубоких и важных вещах которые делают нас счастливыми, а иногда заставляют испытывать чрезмерную боль. Мальчик из классической итальянской семьи будучи в окружении любви все-таки замечает кратковременные ссоры между членами своего семейства и старается понять и объяснить опираясь исключительно на свои наивные размышления почему близкие родственники несмотря на любовь могут конфликтовать. Маленький персонаж рассказывает свою историю о предпочтениях, природе, отношениях к бабушке и дедушке, а также о потерях которые постепенно становились более частым явлением чем когда-либо до этого. Настолько чувствуется боль и некая безысходность в словах и мыслях совершенно юного героя что даже взрослый человек порой не может сдержать слез. Сюжет действительно немного трагичный, но такие истории учат детей смотреть на жизнь реально и понимать что иллюзии исчезают, а боль нужно ощутить, чтобы научиться бороться за будущее. Также над данной книгой помимо автора потрудилось и издательство, которое сумело создать потрясающий дизайн обложки в бирюзовом цвете, а также сделать очаровательные иллюстрации отличного качества.
  •  
    Пронизливо красива книга
    Тоніно – звичайний хлопчик, який живе в італійському місті. Він має мату й тата, а також дідуся з бабусею, які живуть окремо. Ці, «міські» дід і баба мало цікавляться онуком. А от батьки його мами, які живуть в селі – зовсім інша річ: вони щоразу з нетерпінням чекають приїзду малого Тоніно на канікули. Але цього річ хлопчик приїде не на канікули, а на більш тривалий час, адже його батьки вирішили розлучитись…

    Так починається приголомшлива повість «Мій дідусь був черешнею» А. Нанетті, яка орієнтована на дитячого читача, проте її обожнюють і дорослі, настільки вона глибока і цікава. Сільські дідусь з бабусею по-доброму дивні. Так,наприклад, частиною їхньої дружної родини є гуска, а також черешня, яка росте у дворі. Але через село збираються прокладати автостраду, а черешня росте саме на її шляху. Але дідусь Тоніно настільки любить це прекрасне дерево, що готовий багато чим пожертвувати, тільки щоб зберегти його… «Мій дідусь був черешнею» дуже красива і цікава книга, що сподобається всім.
 
Характеристики Мій дідусь був черешнею
Автор
Анджела Нанетті
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Серія книг
Класні історії
Мова
Українська
Рік видання
2015
Перекладач
Андрій Маслюх
Вік
Від 9 до 12 років
Ілюстратор
Анастасія Стефурак
Кількість сторінок
135 с. (кольорові ілюстрації)
Формат
170x220 мм
Палітурка
Тверда
Тираж
2000
ISBN
978-617-679-112-6
Вага
305 гр.
Тип
Паперова
Клас
5-й клас
Література
Зарубіжна