Я мушу це написати, бо я ледь змусила себе це «диво» дочитати. Написана книга без помилок, мова ніби ок, але ж персонажі!.. Якийсь картонний ляльковий театр - ходять туди-сюди, мотиви їх неясні, чому вони закохані - неясно. Що це все було - не розумію. Ще і ця невиправдана жорстока атмосфера, просто якийсь садизм - щоб що? Який ефект це мало справити? Садисти-хазяєва ріжуть і убивають своїх слуг. І це все так топорно, без ніякої аргументації саме такого світоустрою. Дітям років 13-14 як перше любовне фентезі ще може сподобатись, а далі - навряд. Хоча це залежить від читацького досвіду кожної окремо взятої людини.

Я дуже люблю Наталію Матолінець і фанатію від кожної її книги, тому я ніколи не критикую навіть ті моменти, які давалися мені тяжко. Тому що вони хоч якось гальмували мене, і не дозволяли проковтнути книгу за раз. А ризик такий є, тому що пише Наталія дуже легко і захопливо. Роман розповідає про альтернативну Францію приблизно 19 століття, якщо я правильно розумію, і ця стилізація вийшла такою майстерною, що мені часом здавалося, що я читаю переклад, а ще десь є оригінал, написаний французьким письменником. Вони зустрілися випадково. Канре - служка в домі пані Альвіанні, він - її племінник. Нижчим не можна суперечити вищим, не можна підіймати очей, не можна помилятися чи вчасно не падати на коліна. Жаррак не розуміє цих звичаїв, бо виріс в іншій культурі. Можливо, саме тому, що заперечення людськості нижчих йому чуже, він закохується в служку тітки. А та дозволяє собі відповісти на почуття. Тим часом зріє війна і шириться епідемія синьки - хвороби, яка вражає нижчих, і це те широке тло, яке дає читачеві насолоду від масштабності історії, а героям додає складнощів. В цій історії показані важливі питання: пошук правди і справедливості, намагання жити за власними принципами, стирання кордонів між соціальними верствами. Боротьба за справедливість, хай на кону стоїть власне життя. Мій улюблений персонаж - Генріена, мати Жаррака. Абсолютно захоплива жінка, яка ні перед ким не схиляє голови і живе, а не існує в тіні чоловіка. На останніх сторінках я плакала. Роман багатошаровий, і я обов'язково його перечитуватиму.

Друга книга авторки, яку я читала. Першою була "Гессі" і вона більш підліткова. Авторка працює в жанрі фентезі. Треба віддати належне - вигаданий світ описаний барвисто, якісь ідеї від початку підтримуються, розкриваються, пояснюються впродовж книги і не суперечать написаному раніше. Отже, маємо вигадану країну, вигадані міста, які чимось нагадують Францію, може Австрію 18-19 століть. Є два виразні класи суспільства - вищі та нижчі. Вищі володіють магією та алхімією, нижчі безправні слуги. Ну і звісно не обійшлося без лінії кохання між спадкоємцем знатного роду і простою служкою. Молоді закохані впевнені, що можуть змінити суспільний уклад, долають різні перешкоди і навіть мають кільканадцять місяців щастя. Крім кохання всупереч усьому! Маємо ще вірусну хворобу (спочатку ексклюзивно для нижчих, а потім не тільки), війну, політичні інтриги, слабесеньку одноосібну боротьбу за розширення прав. Усе разом - геть симпатичне українське молоде фентезі. Я не велика шанувальниця жанру. Але майже 600 сторінок читалися легко і швидко. О! Ця книжка - це "Кріпосна" в жанрі фентезі!