Нерідко письменники у свої твори записують факти з реального життя, які б вони не були кумедні чи жахливі. У минулому лікарі частенько викрадали тіла померлих, щоб дослідити їх. Цей факт широко відомий його можна зустріти у творах різних письменників, у Марка Твена також, нічого не поробиш таке було в історії людства, та чого тільки не було, чого тільки не відбувалося... Люди робили страшні речі, згадати все, що накоїло людство за весь той час що живе на землі, не вистачить терпіння. Вік від віку людство влаштовувало змагання — змагання на виживання. Людство воювало, воювало й ще безліч разів воювало, тому що війна була найважливішою подією у житті кожного народу. У середньовічній Англії воїни були не всіх дорогах, про які високі технології могла тоді йти мова? Про них взагалі не думали. Селяни платили непомірну данину своїм лордам, а лицарі билися на ратному полі. Цивілізація розвивалася дуже повільно або ніяк не розвивалася. Американський письменник Марк Твен вирішив прискорити процес з розвитком технологій - він з дев'ятнадцятого сторіччя посилає свою людину до палацу короля Артура, щоб він навчив жителів Середньовіччя культурі і грамотності. Ідея, звичайно, непогана, але який в цьому сенс, якщо шосте сторіччя залишилося далеко позаду, а людство поступово все-таки доводило свої винаходи до досконалості? Всьому свій час! Прискорення подій іноді дає не ліпшій результат, а навпаки настає провалля всьому що досі вироблялося. Якщо люди не готові до появи електрики, то навіщо її винаходити в невідповідний час? Час був дійсно несприятливий, на жаль янкі зрозумів це занадто пізно, бо не зміг змінити застарілі погляди середньовічного суспільства як того прагнув, а якщо й зміг би то історія людства писалася зовсім по-іншому.

Сначала роман "Янки из Коннектикута при дворе короля Артура" я воспринимала с раздражением. Ну серьезно -зачем мне эта откровенна насмешка на рыцарскую эпоху, на легенды и сказания, на мифы. Я ведь не этого ожидала! Но ближе к концу книги я изменила свое мнение - концовка, то, как все было подано, как насмешка над магией переросла в саму магию, как Мерлин из шута горохового превратился в настоящего мага, то, что произошло с главным героем... - нет слов. Это действительно стоит прочитать. Главный герой, относительно современный человек, волею судьбы, или случая, попал во времена легендарного короля Артура. Теперь он маг, уважаемый человек, и хочет только одного - улучшить жизнь своего нового современника. Для этого он знакомит средневековье с законами, с паровыми машинами, с линиями электропередач, но не поспешил ли он? Прав ли, желая приблизить время технического прогресса и общего благоденствия? Мерлин против, но кто он такой - жалкий мошенник, плут и дуралей. По крайней мере так думал герой романа пока не стало слишком поздно.