Цікаво і коротко описано історія держави Україна. Автор пляснює,чому Київ - мати міст руських?, і що цей факт не має ніякого відношення до росії та москви. Автор у передмові каже, що це не зовсім звичайна книга. І стає це зрозуміло ще з перших сторінок. Незвичайний стиль написання книги збільшує запал читача і не відпускає до останньої сторінки. "Коли Іфтах, один із суддів ізраїльських, зібрав жителів Плезду на битву з єфремлянами і розбив їхнє військо, він зрозумів, що перемога в битві ще не є перемогою у війні. Ефремляни могли розійтись навколишніми землями, змі шатись із місцевим населенням, і через роки знову загро- жувати його країні. Тому Іфтах наказав воїнам перекрити ва переправи через річку Йордан. І коли брудні, напівголі, тому абсолютно однакові люди підходили до його воїнів І просили дати їм переправитися річкою, воїни вимагали від них сказати «шиболет» - на івриті це означає «потік», течія». « Єфремляни вимовляли «шиболет» як «сиболет» і вмирали, зарубані гілеадськими солдатами на березі Йордану. У єфремському діалекті, на відміну від ґілеадського, не було звуку «ш». А в Іфтаха не було іншої можливості відрізнити ворогів від одноплемінників". "Зараз за кожним українським солдатом стоять тіні. Тіні бійців УПА. Тіні вояків УНР та ЗУНР. Тіні з козацькими рушницями у прозорих руках. Тисячі і тисячі тіней тих, хто воював за цю землю раніше. Тіні забутих і незабутих предків. "Р.SТуристи знаходять в Карпатах старий схрон, з нього виповзає сторічний дід з машинґвером: - Слава Ісу. Ну, які новини? Та війна, діду. Із ким воюємо? 3 Москвою. А де саме воюємо? - Та під Белгородом. - Ну що... нормально хлопці просунулися...."