Звичайно, зараз книга сприймається по-іншому. Деякі події здаються трохи наївними, можливо навіть нелогічними, а поведінка персонажів незрозумілою для дорослої людини. Мені доводиться докладати трохи зусиль, щоб за два вечори не ''поглинути'' книжку. Намагаюся читати повільно, запалюю свічки та вмикаю якусь амбієнтну мелодію Гогвортсу або щось схоже за атмосферою. Тоді вдається у більшості важливих сцен згадати, як це все ''бачилось та сприймалось'' у дитинстві. І це дуже круто! Але все одно, не зовсім вдається. Я пам'ятаю це повне занурення у книжку, як здавалось, що я також відчуваю холод підземель школи, можу постояти на галявині біля замку, чуючи шелест трави. Як мене справді дивували ключові події, але тепер не можу відчути усе повною мірою, як раніше. Але я можу поринути у історію + власні спогади. І все ж, дуже класно все знати наперед. Сльози туманять очі, коли читаєш про агресивну поведінку Снейпа або про нерішучість та забудькуватість Невілла, знаючи які великі люди вони насправді. Серед усіляких невідомих нам чарів та інших дивацтв, ми натикаємось на прості та інколи забавні речі, коли авторка описує ''ненависть'' до учителів, типові дитячі проблеми тощо. ''Зачаївшись у секції книг про невидимість, він зупинився, щоб послухати'' - хіба це не прекрасно?

Джоан Роулінг неймовірна письменниця! Кожна її нова книга про Гаррі Поттера - шедевр! Нічого зайвого, все дивовижно і логічно поєднано, чудові діалоги героїв, пригоди юних магів тримають читача весь час в напрузі! Саме п'яту частину я вважаю найкращою з усієї серії. Світ де діти стикаються з жорстокістю дорослих - це дуже актуальна тема. В Хогвортсі нова вчителька, яка по факту помічник міністра магії, Долорес Амбрідж. Вона вводить нові правила які нібито скеровані на удосконалення процесу навчання дітей. А насправді щоб навпаки не дати змоги молодим чарівникам освоїти захист від темних чар. Гаррі та його друзі розуміють, що наразі прийшов момент коли потрібно скорегувати ситуацію і тому вони створюють гурток в якому діти вчаться захищати себе. При цьому міністр магії регулярно підкріплює владу Амбрідж беззаконними постановами порушуючи Закон. І більш того, Амбрідж стає інспектором для інших вчителів і тепер саме вона вирішує хто з них залишиться працювати у Хогвортсі а кого звільнять за професійну непригодність.

«Гаррі Поттер і орден фенікса» - це продовження всім відомого циклу про хлопчика, який вижив. Це дитяче фентезі, хоча і зараз є багато поціновувачів цієї історії серед дорослих. Я почала читати цей цикл трохи запізно і якихось надзвичайно несподіваних емоції не відчула, але це все рівно неймовірно магічна історія. І якщо в попередніх частинах герої були маленькими, наївними, а пригоди легкими та спокійними, то тут все по-іншому. І мені цього якраз не вистачало. Герої дорослішають в цій книзі, стикаються з жахливою не справедливістю, кидають виклик правилам і просто морально зростають. Вони вже не діти, а підлітки, у яких, окрім битв і пригод, є звичайнісінькі підліткові проблеми. І це круто, що ми бачимо цю сторону. Гаррі стикається із тим, що його образ «ідеальних» батьків руйнується і він в якось мірою розчаровується. Також він дізнається речі, які важко сприймаються і нарешті він надзвичайно емоційний. Я вірила йому, наче сама була поряд. І це стосується не тільки Гаррі, а й Рона, Герміону, Джинні. І все ж в якійсь мірі вони все рівно залишаються наївними, але куди ж без цього? Сюжет цікавий, хоча як на мене все ж трохи затягнутий. Хотілося більше динаміки. Проте читалося із захопленням. Якби ця історія трапилася мені в 13, я б просто кричала від захвату і мені дуже шкода, що я почала читати її так пізно. А яку атмосферу створила Роулінг! Це просто щось. Магія практично можна відчути через сторінки і кращого часу, ніж осінь немає, щоб прочитати цю серію. Ця частина поки що подобається мені найбільше, тому сподіваюся, що наступна буде не гіршою, а ще кращою. Чи потрібні тут слова? Ні. Потрібно просто читати.