"Дім Терези" Ольги Деркачової - це надзвичайно затишна книга! Кожен герой є унікальним і тобі хочеться дізнатися більше про їхню долю. Це атмосфера гарячої кави, людських переживань та віршів. Тереза, головна героїня роману, працює обіймаликом: вона допомагає людям, які втрапили у якусь біду чи відчувають сум, не бути самотніми і кинутими напризволяще. Вона людина сонця, що дає сяйво всім навкруги. Але кожен має свої секрети та шрами, які не завжди хочеться оголювати перед кимось. Її обіймаликами стали вірші, які вона встигає читати перед черговою зустріччю з клієнтом, адже Тереза ніколи не відмовить приїхати. Також я рідко зустрічаю таке, щоб героїня мала настільки схожі думки зі мною. Це дивує, але водночас і захоплює. Цей роман потрібно смакувати. Він досить короткий і я б могла прочитати його за декілька днів, проте це були б зовсім не ті враження. Раджу всім, хто хоче прочитати про людей з усіма їхніми позитивними і негативними сторонами.

Простая история про обычных людей. Несколько героев, каждый со своей личной драмой. Бесхитростный сюжет, без интриг и внезапных поворотов. Просто жизнь, как она есть. Война, насилие, творчество, дружба и конечно же любовь. Один из героев - поэт, а сама Тереза эту самую поэзию очень любит. Поэтому в тексте много стихов. Но даже проза написана очень поэтично, она течёт и переливается, чистая лирика. История тёплая и уютная, несмотря на сложные судьбы героев. Книга вся такая, жизнеутверждающая. О дружбе и поддержке, о том светлом, что остаётся с нами в тёмные дни. Кажется, что все слишком уж хорошо, где же подвох? Ну, просто так получилось, вроде бы хорошая книга - но оказалась совершенно не моя. На мой вкус, слишком много любовной истории, любовной драмы, любовных переживаний и снова ещё раз немного о любви. А учитывая лирические нотки в каждом предложении, слишком уж получилась ванильная история. Мне её хватило именно жизненной драмы. Ведь война и насилие в книге тоже присутствуют. Но как-то так описаны, как будто на фоне любовной драмы это сущие мелочи. Может это и цинично прозвучит, но кажется что все вокруг спокойно пережили свои горести, и только Тереза страдает из-за любви больше всех на свете. Для меня такой акцент выглядел нелепо. Но любителям любовных историй, поэзии и лирики должно понравиться, как мне кажется.

Ця надрив емоцій! "Дім Терези" - це історії людей, які змогли переступити свій поріг болю. Хтось наважився на нове життя, хтось зрозумів, що лише втеча дозволить знову бути людиною, хтось зумів жити після війни, хтось побачив світ крізь зовсім інший об'єктив, а хтось дозволив собі повірити... Я з трепетом відкривала цю книгу, бо я знала, що знову відчую це тремтіння емоцій та почуттів як в мене було спочатку з "Коли прокинешся", "Повидлом з яблук", "Трикотажними метеликами", і, нарешті, з "Крамничкою щастя". Всі ці книжки об'єднувало те тремтіння! І я так на нього чекала. Як на мене цю книгу можна читати у будь-яку пору року, бо вона різна і повна. Я читала її у зимову весну і вона так зігріла мене. Вона не відпускала до останнього рядочка, а після довго тремтіли руки, тому що так щиро вдалося повірити у кожного персонажа, що тепер доведеться шукати їх у незнайомцях на вулиці... Я під дуже сильними враженнями, після таких історій дуже сильно хочеться вірити у все, про що прочитала... Хочеться вірити у людей і почуття ... Ну і окреме дякую варто сказати за знайомство з віршами Богдана Томенчука❣