Чекаючи на Боджанґлза
Паперова книга | Код товару 884331
Yakaboo 4.8/5
Автор
Олів'є Бурдо
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2018
Перекладач
Ірина Славінська
Кількість сторінок
128
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм

Усе про книжку Чекаючи на Боджанґлза

Цю фантасмагоричну історію неймовірного кохання своїх батьків син розповідає з власних спогадів і за допомогою татових щоденників. Його батьки кружляють у химерному танці під пісню «Містер Боджанґлз» у виконанні Ніни Сімон і залучають всіх довкола до цього святкування. Сміх, коктейлі, дивовижні вигадки й розваги, розмови про мистецтво, зневага до всього буденного — ось як вони провадять своє життя.

Мамина екстравагантність поступово занурює її все далі у глибини власних вигадок, а люблячий чоловік всюди йде за нею, переконаний, що справжнє безумство мають нести двоє. Навіть коли здається, що надії немає, у цій сповненій божевільного оптимізму і тихого смутку історії батько з сином готові на все, аби свято тривало далі.

Характеристики
Автор
Олів'є Бурдо
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2018
Перекладач
Ірина Славінська
Кількість сторінок
128
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Рецензії
  •  
    "Якщо реальність стає банальною й сумною, вигадайте та розкажіть мені якусь гарну історію" 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Я не прочитала, а буквально прожила роман "Чекаючи на Боджанґлза". Перегортаючи сторінку за сторінкою цієї невеличкої книжечки, я ніби чула ту сумну й водночас веселу мелодію, під яку танцювали батьки головного героя, брала участь у їхніх химерних пригодах, пила з ними коктейлі, вигадувала побрехеньки, обирала вбрання для костюмованих вечірок. Разом з ними я насміхалася над дурнуватими шкільними правилами, тікала на південь Іспанії. І разом з ними ж я опускалася на дно відчаю, відмовлялася вірити діагнозам, дивитися правді в очі й продовжувала чекати на Боджанґлза...
    На перший погляд здається, що дні маленької родини минають в безкінечних веселощах. Життя їхнього сина набагато цікавіше, ніж у більшості його однолітків. Кому ж ще так щастить - стрибати по дивану разом з мамою чи гратися з батьком в шашки подушками в коридорі? Кому ще батьки дозволяють змішувати коктейлі й викурювати щовечора одну сигару? А в якості домашнього улюбленця виступає не собака чи кіт, а привезена з Африки птаха на ім"я мадемуазель Надмірність.
    Зрештою стає зрозумілим, що батьківські дивацтва викликані не просто бажанням розважитися. На жаль, реальність виявилася надзвичайно трагічною. "Чекаючи на Боджанґлза" - книга, яка справляє дійсно незабутнє враження. Це історія саме того кохання, про яке кажуть "і в горі, і в радості, допоки смерть не розлучить нас". Проте, навіть смерті не вдалося надовго розлучити закоханих, які кружляли в танці під "Mister Bojangles" Ніни Сімон...
  •  
    У кожного повинен бути свій Боджанґлз 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Виявляється, всього за неповних два місяці, а якщо точніше, то сім тижнів, можна написати щонайсправждешній бестселер! Як-от цей роман -- ,,Чекаючи на Боджанґлза", що побачив світ з-під пера французького письменника-початківця, а заодно агента з продажу нерухомості, збирача морської солі та ще знавця низки інших професій, Олів'є Бурдо. Мені, як і тисячам читачів з щонайменше п'ятнадцяти країн, ця маленька книжечка влучила прямісінько в серце, назавжди оселившись в ньому під меланхолійний акомпанемент незрівнянного голосу Ніни Сімон...

    Хто такий Боджанґлз? Так себе називав один вуличний артист, герой популярної американської пісеньки 60-х -- ,,Mister Bojangles", який, втративши свого друга -- собаку, продовжував танцювати, високо стрибаючи та присвячуючи тому кожен свій виступ. Композиція неодноразово переспівувалась різними виконавцями, але саме для співачки Ніни Сімон вона стала її найвідомішим шлягером.

    Пластинка Ніни Сімон з цією єдиною піснею найчастіше звучить у домі героїв роману -- шаленої французької сімейки, яка складається з Тата, Мами, сина та домашньої журавлини Мадемуазель Надмірність. Їхнє щоденне життя нагадує безкінечну вечірку: коктейлі, танці, веселощі та гості, серед яких особливо колоритним є сенатор на прізвисько Непотріб. Заправляє святом невгамовна Мама, яка щодня називається новим іменем, придумує всілякі пустощі та незмінно просить поставити грати Боджанґлза...

    ,,Чекаючи на Боджанґлза" -- історія, яка спочатку вражає своєю абсурдністю, але чим більше перегортається сторінок, тим сильніше стискається серце... Оповідь ведеться від імені сина, згодом у її канву вплітаються щоденникові записи Тата, тому ми дізнаємося про розвиток подій з різного ракурсу, що сприяє особливому співпереживанню героям. Це роман про кохання, любов, вірність та підтримку як у хвилини радості, так і у часи, здавалося б, тотальної безвиході.
Купити - Чекаючи на Боджанґлза
Чекаючи на Боджанґлза
100 грн
Немає в наявності
 

Рецензії Чекаючи на Боджанґлза

  •  
    "Якщо реальність стає банальною й сумною, вигадайте та розкажіть мені якусь гарну історію" 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Я не прочитала, а буквально прожила роман "Чекаючи на Боджанґлза". Перегортаючи сторінку за сторінкою цієї невеличкої книжечки, я ніби чула ту сумну й водночас веселу мелодію, під яку танцювали батьки головного героя, брала участь у їхніх химерних пригодах, пила з ними коктейлі, вигадувала побрехеньки, обирала вбрання для костюмованих вечірок. Разом з ними я насміхалася над дурнуватими шкільними правилами, тікала на південь Іспанії. І разом з ними ж я опускалася на дно відчаю, відмовлялася вірити діагнозам, дивитися правді в очі й продовжувала чекати на Боджанґлза...
    На перший погляд здається, що дні маленької родини минають в безкінечних веселощах. Життя їхнього сина набагато цікавіше, ніж у більшості його однолітків. Кому ж ще так щастить - стрибати по дивану разом з мамою чи гратися з батьком в шашки подушками в коридорі? Кому ще батьки дозволяють змішувати коктейлі й викурювати щовечора одну сигару? А в якості домашнього улюбленця виступає не собака чи кіт, а привезена з Африки птаха на ім"я мадемуазель Надмірність.
    Зрештою стає зрозумілим, що батьківські дивацтва викликані не просто бажанням розважитися. На жаль, реальність виявилася надзвичайно трагічною. "Чекаючи на Боджанґлза" - книга, яка справляє дійсно незабутнє враження. Це історія саме того кохання, про яке кажуть "і в горі, і в радості, допоки смерть не розлучить нас". Проте, навіть смерті не вдалося надовго розлучити закоханих, які кружляли в танці під "Mister Bojangles" Ніни Сімон...
  •  
    У кожного повинен бути свій Боджанґлз 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Виявляється, всього за неповних два місяці, а якщо точніше, то сім тижнів, можна написати щонайсправждешній бестселер! Як-от цей роман -- ,,Чекаючи на Боджанґлза", що побачив світ з-під пера французького письменника-початківця, а заодно агента з продажу нерухомості, збирача морської солі та ще знавця низки інших професій, Олів'є Бурдо. Мені, як і тисячам читачів з щонайменше п'ятнадцяти країн, ця маленька книжечка влучила прямісінько в серце, назавжди оселившись в ньому під меланхолійний акомпанемент незрівнянного голосу Ніни Сімон...

    Хто такий Боджанґлз? Так себе називав один вуличний артист, герой популярної американської пісеньки 60-х -- ,,Mister Bojangles", який, втративши свого друга -- собаку, продовжував танцювати, високо стрибаючи та присвячуючи тому кожен свій виступ. Композиція неодноразово переспівувалась різними виконавцями, але саме для співачки Ніни Сімон вона стала її найвідомішим шлягером.

    Пластинка Ніни Сімон з цією єдиною піснею найчастіше звучить у домі героїв роману -- шаленої французької сімейки, яка складається з Тата, Мами, сина та домашньої журавлини Мадемуазель Надмірність. Їхнє щоденне життя нагадує безкінечну вечірку: коктейлі, танці, веселощі та гості, серед яких особливо колоритним є сенатор на прізвисько Непотріб. Заправляє святом невгамовна Мама, яка щодня називається новим іменем, придумує всілякі пустощі та незмінно просить поставити грати Боджанґлза...

    ,,Чекаючи на Боджанґлза" -- історія, яка спочатку вражає своєю абсурдністю, але чим більше перегортається сторінок, тим сильніше стискається серце... Оповідь ведеться від імені сина, згодом у її канву вплітаються щоденникові записи Тата, тому ми дізнаємося про розвиток подій з різного ракурсу, що сприяє особливому співпереживанню героям. Це роман про кохання, любов, вірність та підтримку як у хвилини радості, так і у часи, здавалося б, тотальної безвиході.
  •  
    Свято повинно тривати ... 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Книга, яка захопила з перших рядків.. Книга, яка розбурхала ті всі емоції, які були всередині.. Книга, після якої дивишся на життя по-інакшому...
    Книгу мені подарували.. Здивувала назва книги.. Бо пісню Ніни Сімон я знала, я часто слухала... Але навіть не підозрювала, що ховається за обкладинкою...
    А там-історія, яка залишає після себе теплий слід, і змішані почуття-і радість від того, що так буває в житті, і сум, що все може скінчитися в будь-яку мить... Але те, як головні герої цінували і насолоджувалися життям заслуговує на вищу міру захоплення. Так любити життя і сприймати його по-своєму здатні лише люди, які цінують те, що мають.
    Окремі дифірамби автору, який зумів так легко і невимушено, але писати про такі важливі і потрібні речі. Те, про що не замислюєшся.. хіба дуже рідко...
    В цій книзі змішалось все- і абсурдне, і реальне, і птахи, і люди, і друзі, і ті, які не розуміли насправді....
    Це та книга, яку я буду перечитували ще багато разів.
    Це та книга, яка повинна бути у власній бібліотеці. І в часу невимовного смутку, чи, може невимовної радості, перечитувати її-просто необхідно!
    Рекомендую від усього серця!
  •  
    «Чекаючи на Боджанґлза» Олів’є Бурдо: нестерпна легкість буття по-французьки, або Свято must go on попри все 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    «Чекаючи на Боджанґлза» — одна з очікуваних новинок цьогорічного Львівського форуму видавців. На Форумі ви зможете особисто познайомитись з її автором Олів’є Бурдо. А поки — читайте враження нашої оглядачки, яка вже прочитала книгу.

    Красива меланхолійна пісня «Mister Bojangles» — справжнісінький хіт кінця 60-их, подарований світу американським музикантом Джеррі Джеффом Вокером. У ній розповідається сумна історія про одного вуличного артиста, який, втративши свого єдиного друга — собаку, продовжував танцювати, високо стрибаючи та присвячуючи йому кожен свій виступ. Композицію неодноразово переспівували, зокрема Боб Ділан та Роббі Вільямс, але саме у виконанні видатної джазової співачки Ніни Сімон вона звучить особливо чарівно та зворушливо, торкаючись найтонших струн людської душі…

    «Книга не має нічого спільного з моєю сім'єю. Єдина божевільна людина - це я»

    Так стверджує про свій дебютний роман популярний французький письменник Олів’є Бурдо. Уродженець міста Нант, у сім’ї котрого ще було четверо братів та сестер, у шкільні роки страждав від дислексії – порушення оволодіння навичкою читання, абсолютно не залежного від рівня інтелекту людини. Залишивши навчання в університеті, Олів’є змінює низку професій і, врешті-решт, пробує себе у письменництві.

    Перший роман, над яким він працював протягом двох років, так і залишився неопублікованим через відмови усіх видавництв. Згодом Бурдо переїжджає до батьків в Іспанію, де за всього сім тижнів написав новий твір, який одразу став бестселером та здобув три престижні літературні нагороди Франції. Роман «Чекаючи на Боджанґлза» перекладено на 15 мов, а сам автор запрошений презентувати українське видання у Києві та на 25-му Вook Forum у Львові.

    «У кожного божевілля є своя логіка»?

    Спочатку оповідь ведеться від імені сина сімейки дивакуватих французів, в якій татусь Жорж ловить… мух гарпунем, Мама щодня називається новим ім’ям, а за домашнього улюбленця у них — ручна журавлиха Мадемуазель Надмірність. Кожен день – суцільне безперевне свято, з ріками коктейлів та шампанського, з численними гостями, серед яких є навіть сенатор – друг батька, на прізвисько Непотріб. Заправляє усім в домі саме Мама – екстравагантна жінка, фонтан веселощів та ексцентричних вчинків, усім забаганкам котрої потурає Тато. Обоє обожнюють танцювати під одну- єдину пісню на платівці Ніни Сімон – «Містер Боджанґлз».

    Здавалося б, не життя – а казка для дорослих і для дитини, бо не потрібно ні працювати, ні навіть ходити до школи! Але одного разу з Мамою трапилося дещо, що буквально перевернуло світ з голови на ноги… Із вплетених у канву оповіді щоденникових записів батька ми дізнаємося правду, про яку під час читання можна здогадуватися.

    «Істерія, біполярний розлад, шизофренія – лікарі навісили на неї весь свій розумний вокабуляр, аби прив’язати її до божевільних… Те, чого я так боявся, сталося, те, у що я навіть не хотів вірити, спало просто нам на голову, разом із цим прийшов вогонь і чорний дим, які вона запалила з власної волі, аби спалити свою зневіру. Це був зворотний відлік, але протягом щасливих днів я й забув усе пильнувати, і ось воно задзвонило, ніби нещасний поламаний будильник, ніби сигнал тривоги, від якого лускають барабанні перетинки, неясний шум, який нам говорить, що пора тікати вже тепер і що свято раптово закінчилося…»

    «Це моя правдива історія з прибріхуванням по ділу та ні, бо таке вже життя»

    Такими словами розпочинається книга у книзі «Чекаючи на Боджанґлза», в якій сину вдалося здійснити заповітну мрію Тата – стати реалізованим письменником. У знайдених ним щоденниках було описане усе їхнє життя – неначе в романі, з усіма спільно прожитими днями, в яких було предостатньо добрих та не дуже миттєвостей, танців, неправди, сміху, сліз та подорожей. Мама зображена такою, як була: пристрасною до божевільних танців й алкоголю, з красивою усмішкою та довгими віями, що ніби літали довкола її п’яних від радості очей.

    «Чекаючи на Боджанґлза» Олів’є Бурдо – це прекрасний, дивовижний роман, світлий та хвилюючий, прочитання якого, впевнена, знайде щире відлуння у кожному серці. Ви будете сміятися та плакати, танцювати під «Містера Боджанґлза», проживаючи разом з головними героями їхнє шалене життя так, ніби вони мають цілком реальних прототипів. А після перегортання останньої сторінки ця щемка історія про любов та відданість в радості і горі-безумстві ще довго зігріватиме своєю теплотою під акомпанемент незрівнянного голосу Ніни Сімон.
  •  
    хворі люди 100% користувачів вважають цей відгук корисним
    Майже всі відгуки на дану книгу, які я зустрічала були позитивними. Про неї говорили як про щось світле, але трагічне, меланхолійне і прекрасне. І, прочитавши цю книгу, я вкотре зрозуміла, що відгукам вірити не завжди треба і що мої смаки досить таки відрізняються від смаків основної більшості читачів. Де ви знайшли світлу історію? І найголовніше - де ви в цій книзі знайшли любов?
    Яке їхало таке й здибало - одного вечора патологічний брехун (ой, фантазер) Жорж зустрічає екстравагантну і незвичайну мадам і звичайно ж у неї закохується. А що - це ж цікаво, коли баришня не дружить з головою, як там в пісні "ана сумашедшая, но ана мая". І тільки після народження спільної дитини Жорж розуміє, що у жіночки таки діагноз, та ще й досить обширний. Мадам просить називати її різними іменами, звертається до усіх на "ви", постійно збирає вдома різні тусовки, де випивка ллється через край і де всі типу такі творчі і глибокі. В мене тік питання - навіщо ця парочка народжувала дитину і чому у них її не забрали соціальні служби? По ходу хлопчина ще ж зовсім невеличкий, але він не тільки не спить ночами, бо по ночам в батьків тусовки, не тільки кидає школу, бо навіщо ж творчому дитинчаті такі нудні уроки, він ще й голяка пригає на ліжку перед дорослими баришнями і на це абсолютно ніхто не звертає уваги.
    Та саме цікаве чекає в фіналі, коли батьки вкотре показують свій егоїзм і що таки варті один одного, і ок - мамочка то там хвора, а татко ж без діагноза. То що ж він творить?
    Єдине, що є хорошим в цій книзі це пісня Ніни Сімон "Mister Bojangles", під яку так любила танцювати хвора мамця. Все решта - страшно. Бо коли сходяться двоє неадекватів, то вони нищать не лише власне життя, вони часто-густо створюють і нове, яке з самого початку ламають і прирікають на страждання.
  •  
    "Містер Боджанглз"
    Побачивши відомого французького письменника Олів'є Бурдо на Книжковому Форумі видавців у м.Львові, захотілося й мені познайомитися з його творчістю. Книга не розчарувала, хоча й залишилося багато запитань. Сподобався стиль письменника, мова написання книги.
    Історія про неординарну французьку сімейку, яка складається з ексцентричної мами, тата та їхнього сина. Мама намагається легко та невимушено жити, насолоджуватися життям, влаштовує вечірки, любить алкоголь та танцювати під пісню Ніни Сімон. Тато у всьому підтримує маму і намагається їй догодити. Їхній єдиний син теж бере участь у цьому святі життя.
    Спочатку головна героїня мені подобалася своїм позитивним ставленням до життя, вмінням насолоджуватися, своїм легким характером. Потім я зрозуміла, що її поведінка - це психологічний захист від життєвих труднощів, така собі втеча від реальності. Вражає віддана любов до неї її чоловіка. Знаючи справжню проблему дружини, він намагається робити життя для неї цікавим і підкоряється її правилам. Такі стосунки видаються надзвичайно романтичними, проте, крім цих двох, є ще третій персонаж - це їх син, доля якого, як мені здалося, батьків зовсім не турбує. Звичайно, він має приклад сильної любові між батьками. Проте закінчення книги мене шокувало та розчарувало.
    Але книга "Чекаючи на Боджанглза" все одно вартує того, щоб її читати та насолоджуватися творчістю Олів'є Бурдо.
  •  
    Ілюзія реальності
    «Це було ледь помітно неозброєним оком, але навколо неї почали змінюватися повітря та настрій».

    Книга поза часом і простором. Книга, в якій втрачається почуття реальності.
    Така собі ілюзія ідеального життя маленької родини. Життя, в якому можна не думати про гроші, про навчання, про майбутнє. Життя, в якому можна не мати постійного імені, усіх називати на «ви», не ходити в школу, грати в шахи на паркеті, кидатись подушками...
    Маленька сім'я живе у своєму маленькому світі. Світі, де розмиваються грані, умовності, правила. Де особливий погляд на виховання дітей, на будні, прибирання, свята, дружбу, домашніх улюбленців...
    Під незмінну пісню Ніни Сімон «Mister Bojangles» на незмінному вінілі у несамовитому танці, змітаючи все на своєму шляху...
    Проте, реальність неминуче нагадує про себе. І дуже жорстко.
    Трагедія хлопчика, який звик жити у ілюзорному світі, де можна робити, що заманеться. Несподівано він стикається з реальними хворобами, страхом, відчаєм і самотністю.
    Книга ніби нагадування: надмірне захоплення ілюзорною дійсністю межує з божевіллям.
  •  
    історія кохання
    Це історія про кохання, над яким не владні ані час, ані хвороби, ані інші обставини. Вони зустрілися випадково і в ту ж саму ніч одружили себе один на одному, давши обітницю ніколи не розлучатися. І свідком їхніх клятв були лише ніч, капличка і самі закохані. Вони все своє не дуже довге подружнє життя зуміли прожити так, наче сьогодні останній день на землі, а завтра буде потоп, тому все інше, окрім їхніх почуттів, є неважливим. Тому особливо боляче було читати цю історію з погляду їхньої єдиної дитини. Бо хоча кожен день для хлопчика минав, наче свято, і йому багато чого було дозволено такого, що недоступне його одноліткам (як от можливість не ходити до школи, лягати спати, коли заманеться, курити сигари і т.д.), все ж таки батьки принесли життя хлопчика в жертву своєму коханню. Вони завжди діяли тільки в своїх інтересах, завжди ставили на перше місце свої почуття, не дитини.
    І чи подумали закохані, як буде почуватися їхній син, коли опиниться сам на сам із собою? коли зрозуміє, що його залишили?
    А ще ця історія змусила мене пошукати на просторах інтернету і прослухати пісню Ніни Сімон ,,Містер Боджанглз,, , якою пронизаний весь роман від початку і до останньої сторінки...
  •  
    Свято, яке мусить тривати попри все
    Роман "Чекаючи на Боджанглза" сучасного французького письменника Олів"є Бурдо став однією з найкращих книг, прочитаних мною минулого року. Це надзвичайно щемка історія кохання, яка просто не може залишити байдужим.
    З певних причин персонажі цієї книги нагадали мені про стосунки американського письменника Френсіса Скотта Фітцджеральда зі своєю дружиною Зельдою. Ті самі безкінечні розваги, життя на широку ногу, світські раути та подорожі та... психічна хвороба, яка розділила життя подружжя на "до" та "після".
    На перший погляд, роман "Чекаючи на Боджанглза" здається щонайменше химерним, а розваги батьків головного героя - м"яко кажучи, дивакуватими. Їхній син сприймає все як веселу гру і з задоволенням бере участь у батьківських розвагах.
    Але за показною веселістю та прагненням насолоджуватися життям незалежно від обставин і діагнозів приховується щось страшне. Якби вони не намагалися втекти від гнітючої реальності, а вона все одно їх наздоганяє. Чи можливе хеппі-енд в цієї історії одного безумства, розділеного на двох?
  •  
    Шаленства однієї сім‘ї
    Цей роман-сповідь про яскравий світ однієї незвичної сім‘ї.
    Починаючи від першого дня знайомства майбутніх батьків оповідача в їх житті було місце шаленству. Навіть не так - в їх шаленстві було місце для життя.
    А вже сину довелось пристосовуватись до такого екстравагантного способу життя. Майже щодень - вечірки, екзотичний птах вдома, прогулювання школи та вечеря пізно вночі. Цей хлопчик виховувався зовсім за іншими цінностями, м‘яко кажучи - нетрадиційними цінностями. Але цей хлопчик ріс у цілковитій любові, щасті, подорожах та відчутті смаку життя. Те, як він любить своїх батьків і як розуміє всі їх вчинки, це доводить.
    В кожної жінки мають бути свої шаленства, але Мама (до речі, в якої кожного нового дня з’являлось нове ім’я - вигадка Тата) перевершувала всі такі шаленста. В один момент настільки, що навіть рідні запідозрили щось нечисте. Бо у будь-яких шаленств має бути межа. Але згодом і батько піддався Маминим шаленствам.
    Сумно, що хлопчик залишився наодинці із світом і тепер лише щоденники, залишені Татом, що описують усе їх життя, зможуть бодай трохи відтворити ту атмосферу щоденного шаленства, що була в їх сім‘ї.
  •  
    Химерна казка про любов
    «Чекаючи на Боджанґлза» – це дуже зворушлива книжка, яка почнеться безтурботно й навіть весело, а потім візьме та розіб'є вам серце. Атмосфера літа, канікул, лінивого відпочинку з коктейлями та грайливих вечірок стає неначе невід'ємною частиною сім'ї, про яку йде мова у романі. Щоправда, потім із цією атмосферою доведеться розпрощатися, бо розгортатися події почнуть набагато драматичніше...

    Назву книжці подарувала чудова пісня у виконанні джазової співачки Ніни Сімон “Mr. Bojangles”. Оповідач, який пригадує своє дитинство, дуже добре пам'ятає, як його батьки ставили цю платівку та починали романтично танцювати вдвох. Батько дуже кохає матір - молоду і ексцентричну жінку, що тримала вдома великого птаха в якості домашнього улюбленця і щодня обирала собі якесь нове ім'я. Вона дозволяла синові не ходити до школи, а в дім завжди запрошувала багато гостей та влаштовувала приголомшливі вечірки. Одного разу жінка спричинила пожежу в домі - це був лише один із проявів все більш неадекватної її поведінки, який поклав початок невідворотним змінам у сім'ї.

    Безумство героїні, яке спершу здавалося просто проявом творчого генія і частиною її оригінального образу, починає звучати трагічними нотками. Драматичні переживання змінюють настрій книги зі світлого й безтурботного на емоційно напружений і дуже сумний. Втім, це ще більше додає роману вишуканого французького шарму та смаку.

    Нічого не хочеться писати про кінцівку, щоб не зіпсувати читачам власних вражень. Просто скажу, що книжка має не тільки гарну обкладинку, але й не менш хороший зміст. Рекомендую!
  •  
    Рецензія
    "Чекаючи на Боджанґлза" стала однією з кращих книг 2019 року в моєму читацькому добутку. Власне, вона завершувала рік і це був гарний фінальний акорд. Оповідь у книзі ведеться від імені хлопця, що живе зі своїми дивакуватими батьками та африканським журавлем у великій квартирі, де панує повнісінький безлад та карнавальний настрій. Мама може сходити в пекарню в одних лише туфлях, тато легко і дивним чином вміє заробляти багато грошей, вечірки слідують за вечірками, а школа відвідується для галочки, а потім і зовсім кидається. Життя здавалось би прекрасне, проте в ньому настає чорна смуга. Банкрутство, божевілля матері, поневіряння головних героїв і зрештою фінал, що його важко назвати щасливим. Але ця книга, в першу чергу, про кохання - в ній справді вистачає світлих моментів та гумору, між батьками головного героя відчувається хімія і сам він не позбавлений їхньої любові. Кохання буває різним, тут воно не закінчується геппі ендом, але коханням від того не перестає бути. Це доволі коротка історія, позаяк вона лишає за собою глибокий слід.
  •  
    Прекрасна гірка книга
    Роман француза Олів’є Бордо «Чекаючи на Боджанглза» мені порекомендувала до прочитання подруга. І я неймовірно вдячна їй за це. Це невелика (трохи більше ста сторінок книга), але яка ж багатогранна повість! Розповідається у ній про одну родину, закохану пару батьків та їхнього малого сина, від особи якого ведеться розповідь у книзі. Ця родина не схожа на інші, їхні вечори спливають під звуки джазу та плескіт шампанського, а також під неймовірні історії. Та після того, як прогресує хвороба матері хлопчика, все починає кардинально змінюватись, і змінюватись назавжди.

    Червоною ниткою по повісті іде історія містера Боджанглза – персонажа із пісні Ніни Сімон. Цей чоловік блукав зі своїм собакою від міста до міста і танцював у барах. «Чекаючи на Боджанглза» - це поки найкраща книга, яку я прочитала у цьому році, і вона вже точно увійде до переліку моїх улюблених книг і буде регулярно перечитуватись. Так, ця книга гірка, але в той самий час і настільки прекрасна, що від неї перехоплює подих. А під час читання неодмінно ввімкніть Ніну Сімон…
  •  
    Книга в топ
    Эх, эта книга разбила мне сердце на мелкие кусочки! Такая неоднозначная, многогранная , местами странная, но милая и забавная! Мне кажется все из нас хотели бы быть настолько любимы как мама главного героя! Честно признаюсь история их любви, их первой встречи запали мне в душу. Книга читается легко, Оливье Бурдо шикарно раскрыл персонажей, показал их характеры, слабости и сильные стороны. Однозначно, что это любовь с самых первых страниц. Надо предупредить будущих читателей, что это не стандартная семья ,это самая настоящая “бутылка шампанского”, вот именно такие эмоции вызывают наши персонажи. Каждый из них (даже мадам “Недоторканість”) заслуживает отдельного местечка в сердце. Но это не просто увеселительная история, на самом деле под конец истории напряжение нарастает и ваше сердце разбивается. Очень советую читать эту книгу одновременно с песней Ниной Симоны “Мистер Боджанглз”. Эта щемительная историю уже вошла в топ 2020. Советую всем ознакомиться с этой книгой, перевод шикарный!!!
  •  
    Настроение джаза
    Я тоже вхожу "в компашку" людей, которые заслушивались песней из книги! Это прекрасный трюк! Если музыка, которую слушают герои книги существует, ты её даже добавил в плэйлист и слушаешь. То и герои тоже становятся в твоем сознании реальнее!
    Плюс, настроение книги становится музыкой. Такой же легкой, грустной, немного игривой и резко обрывающейся...
    Советую книгу всем тем, кто полюбил фильм "Влюбись в меня, если осмелишься". Тут тоже основная тема- любовь и безумие. Мы знакомимся с жизнью семьи. От лица сына мы узнаем о родителях и их любви к друг другу и к жизни. Мальчик живет в мире выдумок и праздника. Где слова " быт" как бы не существует. Вместо режима - вечеринки, а вместо собаки - африканская птица. Родители любят своего ребенка, он это знает. Еще он со временем узнает, что в школе лучше не говорить правды о том, что происходит дома. И, наверное, всем у кого зашкаливает чувство ответственности и долга перед своим чадом, будет сложно понять эту книгу. Но, с другой стороны, полезно ее почитать. Это звучит ужасно: мать психически больная, а отец потакает ей. Соц службы! Вы где!?!
    Но ведь и полная " нормальность", ни грамма выдумки и чудес в жизни ребенка, неумение родителей создавать праздник, отсутствие волшебства и красоты, запрет спонтанности и оригинальность под страхом смертной казни - это тоже травма души ребенка. Мы чаще встречаем сюжет, где взрослые не ведут себя как дети. Где перевес на стороне суровой действительности. А тут перекос в другую сторону. Родители играют в игры, фантазируют и отвергают будни. Сначала все невинно и увлекательно. Потом уже не так.
    И вот вопрос: где грань между волшебным праздником и серыми будням. Мы надеемся на свое чутье, что в нас сработает ограничитель: Нет, дальше уже опасно! А если нет? Что тогда?

  •  
    Історія однієї сім`ї
    Я дуже багато чула прекрасних та позитивних відгуків на цю маленьку книгу. Вона нікого не залишила байдужою.
    Ось і я вирішила з нею ознайомитися.

    І спочатку історія мені здалася дуже дивною.
    Це історія дуже екстравагантної сім`ї, яка любить веселитися та насолоджуватися життям. І їм все одно що про них подумають оточуючі.
    Перед нами мама, тато та їхній син. А ще у них живе великий птах.
    Історію ми бачимо з точки зору сина, а також щоденникових записів батька.
    Спочатку ми бачимо казкову версію сина, який живе ніби-то у якійсь фантастичній країні. Адже його одноліткам навіть не снився спосіб життя його сім`ї: де немає заборон, де немає суворих правил. Правило одне - насолоджуйся кожною секундою.
    А потім ми читаємо записи батька і розуміємо, що не усе так райдужно, що всі ці веселощі були першими дзвіночками, на які він свідомо закривав очі.
    Але одного дня настав час-ікс після якого не було вороття.

    Курс книги так швидко змінився зі статусу "свято" на статус "все погано", що я якось не була готова до цього.

    Я оцінюю книги згідно своїх почуттів, а серце мені підказує що ця книга довго залишиться в ньому.
    Але перечитувати я її ніколи не зможу.
    Вона для мене виявилася дуже емоційною.
  •  
    Как живут люди, которые еще не прочитали эту книгу?
    Если Вы еще не прочитали эту книгу, кем бы Вы ни были - я Вам завидую. Я хочу стереть себе память, перечитать эту историю заново и повторять этот цикл до бесконечности. Я не знаю, как можно остаться равнодушным после прочтения, честно. На страницах этой маленькой книги целая жизнь, нет - целых десять, а то и двадцать настоящих жизней. Герои живые и яркие, даже когда бездействуют. Сколько же здесь любви, взаимной, трепетной и безусловной.
    Я самый предвзятый читатель этой книжки. Я "втюрилась" и ни о чем не жалею. Прям ода похвалы получается, а не рецензия. Не могу я скрывать свои эмоции, когда на страницах происходит "такое".
    А еще я ненавижу спойлеры, даже самые безобидные. Не буду писать ни единого словечка о ком эта книга, кто ее герои и с чего все началось. Эта история о людях. И о любви. А еще эта книжка умеет удивлять. Сильно. Это все, что вам нужно знать. Приятного чтения!
 
Характеристики Чекаючи на Боджанґлза
Автор
Олів'є Бурдо
Видавництво
Видавництво Старого Лева
Мова
Українська
Рік видання
2018
Перекладач
Ірина Славінська
Кількість сторінок
128
Ілюстрації
Немає ілюстрацій
Формат
130х200 мм
Палітурка
Тверда
Папір
Офсетний
Тираж
2000
ISBN
978-617-679-638-1
Вага
212 гр.
Тип
Паперова
Література країн світу
Література Франції
Література за періодами
Сучасна література