"Кохана" - перша книга талановитої письменниці Тоні Моррісон. З її творчістю я неодмінно планую продовжити знайомство і дуже сподіваюсь, що колись будуть перекладені (або ж перевидані, як от "Пісня Соломона") й інші її творіння. Я чула багато позитивних відгуків від англомовних читачів на інші романи Моррісон, тому щиро сподіваюся, що вони зацікавлять і когось із українських видавців. "Кохана" - це історія кількох жіночих персонажів, які мешкають в одному будинку: Сет, її доньки та привида ще однієї дитини. Так, привид також відіграє активну роль у сюжеті. Такий собі магічний реалізм, дещо містичний. Ця невеличка родина живе доволі відособлено від своєї громади, щось таке вчинила головна героїня Сет, що змусило друзів і знайомих триматися від неї подалі. В основу цієї книги, яка, до речі, принесла авторці Пулітцерівську премію, лежить історія реальної жінки, яка була рабинею в Сполучених штатах. Це дуже щемка, красива, емоційна і надзвичайно болюча історія про те, як відчайдушні спроби "вкрасти" у інших контроль над своїм власним життям можуть обернутися для безправної жінки дуже трагічно.

За последние 15 лет я несколько раз пытался прочитать эпос Тони Моррисон, получивший Пулитцеровскую премию, об убийстве, вине, призраках и жестоком, физическом и психологическом наследии рабства. Что-то в плотной поэтической прозе повествования делало его непостижимым. Через пару глав я сдавалась. Но позже, через несколько лет, я обратно взялась за этот роман. И я рада, что в этот раз прочитала его до конца. Примерно на одной трети я осознала, насколько тщательно Моррисон построила повествование, которое вращается вокруг двух ужасных событий: одно связано с убийством матерью своего ребенка (основано на реальной истории женщины по имени Маргарет Гарнер), а другое, с жестокими последствиями побега рабов с плантации. Роман переполнен историями: трагическими, порочными, радостными и наполненными любовью. Требуется время, чтобы разобраться во всех именах; Я обнаружила, что возвращаюсь назад, чтобы увидеть, когда впервые был представлен персонаж. Это небольшая книга, средней длины, но она плотная и полна многослойных сложных метафор. Это действительно одна из самых болезненных и поэтичных книг, которые я когда-либо читала, и я очень ее рекомендую.

Я багато чула про цю книгу, про расизм, біль і страждання. Але коли почала читати, зрозуміла, що всі мої уявлення про цю книгу не те щоб не правильні, просто далеко не повні. В анотації та навіть в передмові від авторки написано про вбивство дитини, реальний випадок, який надихнув Моррісон на створення книги про це. Але це досить великий спойлер, бо про цю подію ми дізнаємось лише в кульмінації роману. Від початку ми знаємо, що була "якась подія", життя героїв і сюжет книги розділені на "до" та 'після ". В минулому це рабство, відношення до хазяїв та між собою, знущання та деякі поблажки, і втеча на свободу. В теперішньому є самотні мами з донькою, привид мертвої дитини, та загадкова жінка, що несподівано з'явилась біля їх хати. Атмосфера магічного реалізму поєднується з історичною складовою. Затишок нинішнього життя героїв протиставляється випробуванням минулого. Але лише до певного часу, бо прихований біль все ж виходить на поверхню. Старі рани знов починають кровити, деяке минуле не поховати. І біль від історичної несправедливості змішується з особистим болем матері, з відчаєм і любов'ю до своїх дітей.. Досить важкі події, але і досить красива мова написання. Для мене досить дивна суміш подій і емоцій. Не можу сказати, що доля героїв знайшла відклик в моїй душі, є в цьому щось недосяжне моєму розумінню, великий соціо-культурний бар'єр. Але роман вразив своєю атмосферністю та майстерністю викладення. Нобелівську премію дають не просто так, книга безумовно варта уваги.