Хочу відразу ж вас попередити, що книга ця важка. Важка не стилем написання, чи незрозумілими абстрактними темами. Якраз навпаки – в ній все досить просто й зрозуміло. Важка вона своєю темою і змістом, а саме одним із найкривавіших та найдраматичніших моментів україно-російської війни – обороною Донецького летовища. Гадаю, всі ми протягом 242 днів 2014-2015 років, були прикуті до екранів телевізорів, моніторили новинні стрічки інтернету та обговорювали з родичами, друзями, колегами ситуацію, що склалася на Сході України, і хто б з нас, якої точки зору не схилявся, та напевно не знайдеться в країні людини, якої війна не торкнулася, прямо чи опосередковано. Одним із знакових і переломних етапів війни, стала оборона ДАПу. Саме до цього невеличкого як на світовому масштабі, клаптику української землі, була прикута увага чи не всього світу. Від того, чи зможуть легендарні "кіборги" захистити важливий стратегічний об’єкт, залежав напевно не стільки подальший перебіг військових дій, скільки віра народу в можливість відстояти свою Батьківщину. Тепер, через кілька років після тих страшних подій, можна з впевненістю сказати, що прості хлопці та чоловіки, які в більшості своїй, не були професійними військовими, і навіть не тримали до тих подій зброї в руках, змогли здійснити неможливе. Але, в першу чергу, вони показали ворогу, що українських дух не зламати. Дух вільних козаків, який якщо і спить в крові багатьох українців, то лише до пори до часу. Гадаю, символічно, що свідком тих подій, став американський військовий кореспондент, російського походження – Сергій Лойко. Саме йому судилося провести із захисниками в руїнах колишнього аеропорту п’ять пекельних днів. Може комусь видасться, що п’ять днів, не так вже й багато, але перебуваючи під обстрілом щоденно, і майже щогодинно, без вихідних, відчуваючи постійну нервову напругу та перебуваючи під психологічним тиском, не знаючи напевно, чи не стане наступний день для тебе останнім – ці п’ять днів можуть стати цілим життям. Окремою його частиною. Весь досвід, отриманий автором протягом тих п’яти днів, вилився у повноцінний роман. Відраз ж попередю, що книга не є документальною хронікою чи якимось літописом військових подій, а художнім твором, заснованим на реальних подіях, хоча і написаним в дещо документальному стилі. Як запевняє автор, на його сторінках багато вигаданих персонажів та подій. Хоча мені, все ж таки здається, що більшість з персонажів, так чи інакше списані з реальних захисників аеропорту. Можливо, щоб нікого не підставляти, автор лише позмінював імена та позивні героїв, та як і годиться для роману, розширив історії деяких персонажів. Ну, а про те, що американський фотограф – це і є сам Сергій Лойко, я думаю, буде зрозуміло кожному. Події сюжету не обмежуються лише одним аеропортом. Автор також звертається до зимових подій на Майдані та анексії Криму, що передували розпаленню війни. В романі також присутня любовна лінія, яка покликана час від часу послаблювати напругу читача від круговерті драматичних подій. Особисто як на мене, то якби її не було, історія від цього гіршою не стала б, але якщо автор так вирішив, то чому б і ні. Окрема цінність цієї книги полягає в тому, що вона наповнена фотографіями реальних учасників тих подій, зробленими автором під час його "непростого відрядження". Кому ж варто прочитати цю важку і непросту книгу? Я гадаю, всім хто є українцем, і я маю на увазі не лише по національності, а й по духу. Всім, кого, так чи інакше зачепила ця війна. Всім, хто цікавиться темою оборони Донецького летовища, і з якоїсь причини, ще не ознайомився з нею. Єдине, що хотів би додати – книга видана двома мовами. Автор писав російською, а потім було зроблено переклад на українську. Особисто я читав книгу українською мовою, і сам текст, місцями видався мені трохи кострубатим та з неточним перекладом окремих слів. Напевно це той випадок, коли книгу краще читати в оригіналі.