Книга 100 важливих подій історії України

Деякі, що кинулось в очі:
1) Ольвія на Кримському півострові - с. 10.
2) Слов'яни 6 століття на березі північного Льодовитого океану - с. 12.
3) географічний поділ слов'ян як втілення легенди про руса, Чеха і Ляха - с. 13.
4) 3 млн. печенігів - с. 25.
5) прозвання Мудрим в час русі - проте так назвали його московські літописці XVI століття - с. 24.
6) битва на Синіх водах має археологічні докази? - с. 36.
7) Кодацька фортеця не бар'єр проти козацької сваволі, а форпост європейської оборони? - с. 60.
8) колишні задунайці не стали азовським військом, а влилися в чорноморців - с. 85.
9) Одеса заснована 1794 року? (Це ж імперський міф) - с. 86.
10) Довбуш збирав ватаги біля гори Стіг на кордоні Австро-Угорщини, Румунії і Польщі (автор знає час заснування цих країн?) - с. 90...
Крім того, ілюстрації підібрано хаотично, часто відірвано від контексту. Відсутні чіткі вказівки на час створення ілюстрації, авторство та його історичну достовірність Скажімо, на с. 82 вказано назву ілюстрації, авторство, але не вказано час створення, що не дає можливості з’ясувати. Чи це прижиттєвий портрет, чи уявний.

Я не дуже люблю книги де в назві зустрічаються числівники, через які пробують переконати читача, що “хіт парад” визначений автором або редактором є найвірнішим і найточнішим. Тож до цієї книги я підійшов з великою долею скепсису, який в принципі підтвердився стосовно переліку най-найважливіших подій, але по змісту і оформленню все доволі непогано, хоча все залежить від чого відштовхуватись. Пам'ятаю, що моєю першою книгою з історії України, в далекому 1990 році, була “Історія України для дітей” Антона Лотоцького. Ця книга здійснила переворот у моєму дитячому світогляді, бо ж, як не як, у школах я ще учив “історію урср”. Тепер, у зрілому віці, я звичайно можу дивуватись її міфологічності, не зовсім історичності, але для дітей це саме та форма подання, яка відкриває їм хвіртку у світ науки, зокрема історичної. Поточна книга, звичайно набагато серйозніша, вона не так, щоб зовсім для дітей, вона скоріше для “середнього і старшого шкільного віку”, та й для більшості дорослих цілком відкриє багато нового. Вона, десь стисло, але інформативно та що важливо патріотично, описує те, що шкільні підручники “розмазують” на десятки сторінок та навіюють втому і нудьгу. Але знову повернусь до числівників у назві, котрі в більшості випадків, породжують дискретність, і часто спричиняють до ефекту “біг пес через овес”. Починається книга з дословянського періоду згадками про Пантікапей і перемоги скіфів над персами. Автор поставив зразу маркер “Крим - це Україна” і дякую йому за те, що кримська тема у книзі зустрічається також згодом: утворення Кримського ханства, перший Курултай кримських татар, похід Болбочана на Крим, 1954 рік і звичайно “братська анексія”. На майже 500 років Русі маємо 12 статей, які приблизно рівномірно охоплюють цю епоху, але навалу монголо-татар майже обійшли стороною. Литовсько-польську епоху знаменують битви під Синіми Водами і Грюнвальдська та Магдебурзьке право, тут умовним маркером є “Україна - це Європа”. Непогано висвітлена козацька доба (плюс-мінус 18 статей), але не бачу сенсу присвячувати окремі статті і битві під Жовтими водами, і Корсунській, і Пилявецькій. А далі трохи пішло криво-косо: є опришки, але ні Гонти з Залізняком, ні Кармалюка. Є Шевченко, але немає Франка, Лесі Українки. Дивує відсутність статті про Кам'янець Подільський, Сковороду, Івана Сірка. Доволі повноцінно відображено першу половину ХХ ст.: тут “Пласт”, Січові Стрільці, універсали Центральної ради, Крути, Болбочан, акт Злуки, Голодомор, ОУН, УПА, Сікорський, Курбас, Довженко і багато іншого. Друга Світова, окрім Ялтинської конференції, абсолютно не висвітлена з совєтського боку, подяка автору за маркер “Світова - не отєчєствєнная”. Післявоєнний совєтський період відзначено Корольовим, Українською Гельсінською Групою, перемогами “Динамо” і “Мрією”, Чорнобиль чогось упустили, що дивно. І наостанок 21 стаття про незалежну Україну, де вибрано все найкраще, зокрема багато спорту: перемоги Кличків, Оксани Баюл, “Золотий м'яч” Шевченка, Світоліна, Чемпіонат Європи 2012. Відзначено дві наші революції: Помаранчеву і Гідності, і майже всі знакові події російсько-української війни. Юрію Сороці можна подякувати за патріотичність статей, але оскільки всі вони обсягом дві сторінки, то часто спостерігається надмірна скомпресованість одних статей і певна “водянистість” інших. Можна звичайно знайти і певні спірні моменти, як от про 90 000 війська князя Олега чи 3 мільйони печенігів, але зрештою ця книга не для людей, які серйозно вивчають історію, вона радше для того, щоб зацікавити історією звичайного читача. Коли я розпочинав читати книгу, то мав, щодо неї упереджену думку, але визнаю, що вона була хибною: книга вартісна, патріотична, цікава і корисна.

Книга "100 важливих подій історії України" є цікавим довідником, який містить інформацію про найбільш важливі з погляду автора дати і події з історії України.
Звичайно книга не охоплює всі особливості історичного процесу, та детально не зупиняється на суперечливих історичних питаннях.
Але в той самий час робота не перевантажена зайвою інформацією та надто великою кількістю різноманітних дат.
Тому цей довідник в першу чергу розрахований на учнів старших класів, адже в ньому завжди є можливість швидко відшукати потрібну інформацію для опанування шкільного курсу історії. Також книга стане у нагоді і для студентів перших курсів закладів вищої освіти також під час вивчення курсу з історії України.
Крім того книга здатна зацікавити і більш широке коло читачів, адже дає змогу поглянути на історичний процес враховуючи нові історичні факти.
Важливо, що окрім текстової інформації книга містить ілюстративний матеріал.
Події, що висвітлені в цій книжці подаються в чіткій хронологічній послідовності починаючи від найдавніших часів і до сьогодення.