Цікава і патріотична
100% користувачів вважають цей відгук корисним
Я не дуже люблю книги де в назві зустрічаються числівники, через які пробують переконати читача, що “хіт парад” визначений автором або редактором є найвірнішим і найточнішим. Тож до цієї книги я підійшов з великою долею скепсису, який в принципі підтвердився стосовно переліку най-найважливіших подій, але по змісту і оформленню все доволі непогано, хоча все залежить від чого відштовхуватись. Пам'ятаю, що моєю першою книгою з історії України, в далекому 1990 році, була “Історія України для дітей” Антона Лотоцького. Ця книга здійснила переворот у моєму дитячому світогляді, бо ж, як не як, у школах я ще учив “історію урср”. Тепер, у зрілому віці, я звичайно можу дивуватись її міфологічності, не зовсім історичності, але для дітей це саме та форма подання, яка відкриває їм хвіртку у світ науки, зокрема історичної. Поточна книга, звичайно набагато серйозніша, вона не так, щоб зовсім для дітей, вона скоріше для “середнього і старшого шкільного віку”, та й для більшості дорослих цілком відкриє багато нового. Вона, десь стисло, але інформативно та що важливо патріотично, описує те, що шкільні підручники “розмазують” на десятки сторінок та навіюють втому і нудьгу. Але знову повернусь до числівників у назві, котрі в більшості випадків, породжують дискретність, і часто спричиняють до ефекту “біг пес через овес”. Починається книга з дословянського періоду згадками про Пантікапей і перемоги скіфів над персами. Автор поставив зразу маркер “Крим - це Україна” і дякую йому за те, що кримська тема у книзі зустрічається також згодом: утворення Кримського ханства, перший Курултай кримських татар, похід Болбочана на Крим, 1954 рік і звичайно “братська анексія”. На майже 500 років Русі маємо 12 статей, які приблизно рівномірно охоплюють цю епоху, але навалу монголо-татар майже обійшли стороною. Литовсько-польську епоху знаменують битви під Синіми Водами і Грюнвальдська та Магдебурзьке право, тут умовним маркером є “Україна - це Європа”. Непогано висвітлена козацька доба (плюс-мінус 18 статей), але не бачу сенсу присвячувати окремі статті і битві під Жовтими водами, і Корсунській, і Пилявецькій. А далі трохи пішло криво-косо: є опришки, але ні Гонти з Залізняком, ні Кармалюка. Є Шевченко, але немає Франка, Лесі Українки. Дивує відсутність статті про Кам'янець Подільський, Сковороду, Івана Сірка. Доволі повноцінно відображено першу половину ХХ ст.: тут “Пласт”, Січові Стрільці, універсали Центральної ради, Крути, Болбочан, акт Злуки, Голодомор, ОУН, УПА, Сікорський, Курбас, Довженко і багато іншого. Друга Світова, окрім Ялтинської конференції, абсолютно не висвітлена з совєтського боку, подяка автору за маркер “Світова - не отєчєствєнная”. Післявоєнний совєтський період відзначено Корольовим, Українською Гельсінською Групою, перемогами “Динамо” і “Мрією”, Чорнобиль чогось упустили, що дивно. І наостанок 21 стаття про незалежну Україну, де вибрано все найкраще, зокрема багато спорту: перемоги Кличків, Оксани Баюл, “Золотий м'яч” Шевченка, Світоліна, Чемпіонат Європи 2012. Відзначено дві наші революції: Помаранчеву і Гідності, і майже всі знакові події російсько-української війни. Юрію Сороці можна подякувати за патріотичність статей, але оскільки всі вони обсягом дві сторінки, то часто спостерігається надмірна скомпресованість одних статей і певна “водянистість” інших. Можна звичайно знайти і певні спірні моменти, як от про 90 000 війська князя Олега чи 3 мільйони печенігів, але зрештою ця книга не для людей, які серйозно вивчають історію, вона радше для того, щоб зацікавити історією звичайного читача. Коли я розпочинав читати книгу, то мав, щодо неї упереджену думку, але визнаю, що вона була хибною: книга вартісна, патріотична, цікава і корисна.