"Захар Беркут" - це історична повість події якої відбуваються у селі Тухлі, яке знаходиться у долині Карпатських гір, у 13 ст. Головний герой - Захар Беркут, постає перед читачем як старий розсудливий чоловік. У нього є син. Вся тухольська громада була доволі дружньою та єдиною. Цей твір добре показує культуру та традиції, а найголовніше темперамент українського народу. Історія ця про напад монголів та про те, як тухольці мали дати відсіч попри усі перешкоди. У цьому творі є багато мотивуючих діалогів та сцен, які показують що потрібно боротись за свою незалежність і нікому не дати можливості посягати на свої землі. Я вважаю, що кожен має прочитати повість "Захар Беркут", бо це вже як елементарна річ, яку кожен українець повинен знати. До речі, Іван Франко написав цю повість за шість тижнів у віці 26 років на конкурс редакції газети “Зоря” 1883 року. Отож, рекомендую прочитати. Підійде і підліткам, і дорослим.

Найбільш відомий історичний тві Івана Франко базується на місцевих легендах, що свідчать про те як мешканці порівняно невеликої громад змогли здолати досить велике військо монголо-татар. Цей приклад є показовим, адже на той час монголо-татари фактично вже підкорили всі землі колишньої Київської Русі. Не в останню чергу причиною поразок давньоруських князівств стала політична роздробленість Русі та нездатність місцевих князів об'єднатися перед лицем спільної загрози. Таким чином незважаючи на подекуди героїчний опір Русь була завойована. Інакше склалися обставини у конкретному невеликому гірському селищі. Місцеві жителі вирішили чинити опір та згуртувалися навколо найбільш досвідченої людини - Захарі Беркуті. Треба відзначити, що природні умови були на користь місцевих мешканців, адже гірська місцевість обмежувала можливості найбільшої ударної сили ворога - кінноти. Перемога не була легкою, але попри значні втрати місцевим мешканцям вдалося відстояти свою незалежність. На такому яскравому прикладі автор наголошує, що тільки об'єднавши зусилля можна перемогти.

Насправді саме ця повість, а не плутані чиновницькі перспективні плани і казенні програми реформ мали би стати настільною книгою кожного посадовця – від Президента до голови найменшої сільради – при створенні і формуванні громад. А найголовніше її мають читати і перечитувати самі українці, щоб не дати себе обдурити князькам на годину. Рівнинні, підгірні і гірські громади. Громадські землі, полонини, ліси, промисли за межами поселень. Змагання між загальнодержавним центром, його представниками на місцях й інтересами економічно спроможних громад за контроль над ресурсами; наслідки переваги у спорі однієї чи іншої сторони; загроза людському добробуту через посилення впливу регіональних еліт, які представляють або взагалі уособлюють владу центру (у випадку його політичної і економічної слабкості); шляхи досягнення хисткого балансу громадського і державного інтересу… Податки громад в обмін на державну гарантію безпеки і захисту… Торгівля національними інтересами представниками еліти, союзи з ворогами держави, залучення іноземних військ для упокорення країни непокірних громад і захоплення їхніх ресурсів…. Перелік можна продовжувати безкінечно. Нічого не нагадує? Гадаєте це зліпок із сьогоднішнього життя чи назви розділів з підручника реформування місцевого самоврядування? Нічого подібного. Першоджерело, де все це зображено через яскраві художні образи, історична повість Івана Франка «Захар Беркут». Геній українського красного письменства, можливо, подекуди навіть зі шкодою для художньої цілісності твору, створив живий підручник громадського життя в Україні. Чи може хтось думає, що нинішні наступники боярина Тугара Вовка кудись зникли? Або так запросто візьмуть і відмовляться від паразитування на ресурсах громад, дозволять їм без боротьби міцно стати на ноги? Читаймо і перечитуймо класику. Вона того варта!