Монографія має на меті системно-аналітичне вивчення метажанру художньо-документальної прози українського шістдесятництва як сегмента цілісного літературного процесу головно другої половини ХХ століття, але також і століття нового – аж до нашого часу. Останнє пов’язане з тим, що частина аналізованого корпусу текстів написана, видана або перевидана вже у наші дні. Пропонується авторська концепція метажанрової моделі нефікційної літератури, науково верифікована на матеріалі художньо-документальної прози українського шістдесятництва.

У дослідженні увага сфокусована на ґенезі, генологічній типології та модифікаційних тенденціях, оригінальній поетиці цього типу письменства. Наявний матеріал дає змогу аналізувати, систематизувати й узагальнити художньо-естетичні критерії та засади рецепції й інтерпретації нефікційного тексту в цілому; водночас акцентуються специфічні особливості художньо-документальної прози шістдесятників на рівні змісту і форми творів, їхніх текстових і нетекстових компонентів, жанрових експериментувань. Література non-fiction цього творчого покоління вперше осягається у всій своїй повноті – від ґенези до нашого часу, набуваючи при цьому культурно-історичної вмотивованості, жанрової кодифікації, самодостатнього творчого обрису.

У науковий обіг уводиться значна кількість незнаних або маловідомих текстів із метою створення цілісної онтологічної парадигми національного літературного процесу другої половини ХХ століття та нашого часу.