Сьогодні, коли людина немає впевненості у завтрашньому дні, меланхолійна філософія Артура Шопенгауера, як не дивно має неабиякий успіх. Я не належу до песимістів, але ця книга мені теж сподобалася. Думка про те, що людина не обов'язково повинна бути щасливою, а нещасний стан це теж один із нормальних станів суперечить більшості праць мислителів різних часів та народів. Проте оця грань між щастям та нещастям доволі тонка, і визначити її межу практично неможливо. Шопенгауер не говорить про те, що абсолютно все погано. Бувають і щасливі моменти, але вони лише завдяки контрасту дають людині можливість відчути наскільки в цілому життя складна річ. Тому що слідом за такими моментами часто приходять ті самі прикрощі та проблеми, і їх ти відчуваєш гостріше, ніж буття без клопотів та турбот. І їх більше. Тому життя це страждання. Автор наводить безліч цитат (від Байрона та інших), які підтверджують його теорію, вірніше підтверджують, що автори цитат поділяють його точку зору. Інша невелика частина книги присвячена аналізу різних систем навчання, і для непідготовленого читача ця частина доволі складна.