Хочу подякувати Віктору Морозову за чудовий та влучний переклад українською мовою! Однак, інші твори, наприклад : "Контрапункт", "Час повинен зупинитися" та " Острів" мені не вдалося знайти українською на просторі інтернету. Отже, перейдемо до враження після прочитання твору " Який чудесний світ новий". Висвітлюються події "ідеального" світу майбутнього. Незважаючи на те, що люди вирощуються штучно, а слово "мама" викликає огиду, це світ, де всі повинні насолоджуватися установленим ладом. Той, хто інакший, мусить бути самотній. До нього всі ставляться по-свинськи. Тут альфи визначають долю та програмують її. Вони декантують немовлят соціально підготовленими людськими істотами, альфами або епсилонами. Їх не цікавить ні мистецтво, ні книги, ні квіти, ні музика. З дитинства різними маніпуляціями їм прививають огиду до цих речей. Няні виконували розпорядження: дітей садили на спеціальний майданчик, а біля них ставили горщики квітів, як тільки маленькі ручки тягнулися і зривали пелюстки, няня натискала важіль. Завивала сирена і роздавався дитячий вереск. Як тільки все затихало, використовувався інший важіль, який відповідав за електрострум в підлозі. Крик із страху змінювався на вереск від болю, маленькі тіла починали смикатися і маніакальні ридання все голосніше розливалися по кімнаті. ... книжки і оглушливий шум, квіти й електрошок - у дитячій свідомості ці пари вже пов'язані. Що з'єднала людина, того природа вже не зможе розлучити. Оцінка: 10/10 Ця книга,безумовно, варта вашої уваги.

У кожного буде свій список, але “Який чудесний світ новий!” має прочитати кожен за моїм. Не важливо, сподобається вам чи ні. Не важливо, наскільки пророча ця книга чи вона суто фантастична. Просто раджу ознайомитись з думками про майбутній світ, які записав 1931-го року Олдос Гакслі, якщо ви цього ще не зробили. Здається, що цю книгу читали всі, тому коли дізнаєшся, що хтось цього не робив — дивуєшся. Можливо, це тільки у мене так, бо вона була в програмі з літератури, на яку всі зазвичай забивають прутень. Ніколи не пізно надолужити втрачене. І так, звичайно, вона йде в парі з “1984” (забудемо про “Ми” у цій ситуації, бо це вже зовсім інша розмова). Треба ознайомитися з обома — це не обговорюється. Це дає чудову можливість потім подискутувати на тему, хто з авторів був ближчий до реальності. Зараз мені здається, що це був Орвелл, але ще може виявитись, що Гакслі грав у довгу.

"Який чудесний світ новий" є однією із найстрашніших антиутопій, що я прочитала, можливо, саме тому що у наш час все повільно, але поступово просувається до цього ідеального світу без нещасть. У цьому романі Олдос Гакслі зобразив світ масового споживання, де найголовнішою цінністю є речі, миттєве задоволення і ще раз речі. Там немає місця для щирого кохання, батьківської ніжності чи щастя від простих життєвих подій. Автор дуже детально оповідає про сутність такого світу, що відразу захоплює тебе, немов ти сам є лаборантом, кого привели на фабрику з виробництва дітей. Але захоплення від чогось нового перетворюється у великий страх, коли розумієш, куди науковий прогрес може привести людство. Тотальне зомбування суспільства і лише одиниці тих, хто сумнівається у цьому, хто йде супротив цього. Хоч вони й трагічно гинуть, як-от Дикун, чи біжить як можна далі, але все одно залишається надія. Це тому що їхні випадки доводять, що подібна система не в змозі знищити наш дух та почуття. Тож після прочитання дивишся на світ інакше, навіть на нещастя, які трапляються з усіма, адже з правом на нещастя приходить і право на щастя.