Жінка в Берліні
Бумажная книга | Код товара 932060
Yakaboo 4.9/5
Издательство
Комора
Язык
Украинский
Год издания
2019
Переводчик
Роксоляна Свято
Количество страниц
304
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Твердый

Все о книге Жінка в Берліні

Впродовж восьми тижнів, з 20 квітня по 22 червня 1945 року, 34-літня берлінська журналістка, залишившись із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому Червоною Армією місті. В результаті постав унікальний літературний та історичний пам’ятник, якому в мемуаристиці Другої світової війни належить почесне місце — поруч із щоденниками Анни Франк, Віктора Клемперера та Мічігіко Хачійя.

Кмітлива, спостережлива, сповнена вітальних сил і непохитного здорового глузду, героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.

Характеристики
Издательство
Комора
Язык
Украинский
Год издания
2019
Переводчик
Роксоляна Свято
Количество страниц
304
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Твердый
Рецензии
  •  
    Бути жінкою... 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Анонім "Жінка в Берліні"
    Уже два тижні я ношу в собі емоційний шторм і намагаюся його десь тихенько вихлюпнути із душі, а його все не меншає...
    Коли весною 1945 року у Берлін ввійшли радянські війська, разом із ними у місто ввійшли жахіття для жінок. Вони стали об"єктом, річчю, які мали вгамувати солдатську хіть. Для цього годилися усі-здорові і хворі, молоді і старі, стрункі й товсті, красиві й потворні. Дивина, жінки намагалися якось виправдати оті діяння над собою. Поговорювали, що німецькі солдати теж не церемонилися з радянськими жінками і самі приречено приймали насилля над своїм тілом і душею. У них навіть не знайшлося сил і сміливості хоч осудливо глянути на чоловіків-німців, які виштовхували своїх жінок в солдатські лапи, мовляв, ідіть уже, бо через вас ще й інші постраждають.
    Жінки щосили намагалися зберегти власну цілісність і здоровий глузд, умудрялися навіть жартувати над собою і шукали хоч якихось приводів для гордощів. Вони жалкували, що серед радянських солдатів усі "нормальні", а так хотілося якомусь радісно допомогти витягнути з підвалу німецького чоловіка, щоб і вони зрозуміли як це бути виданим на поталу переможцю.
    Я не знаю, як ті жінки зуміли врятувати власну душу, пережити, приховати глибоко в серці і рушити крізь роки далі. Я не знаю, як вони знову навчилися довіряти чоловікам і покладатися на них. Чи не навчилися? Чи не змогли?
    Це так зручно виливати свою злобу на жінку, мстити жінці, карати жінку. За діяння чоловіка. Це тАААк зручно...
    Чи не вперше мені захотілося щиро подякувати людям, які пропагують гендерну рівність і все роблять для усунення гендерних стереотипів. Хоч минуло вже 79 років з тих подій, та принцип поведінки, на жаль, не зазнав суттєвих змін. І навіть у цій, нашій війні, подібне має місце.
    Здається, незабаром я читатиму "У війни не жіноче обличчя" Алексієвич...
    І раджу усім "Жінку в Берліні". Тут за простими й легкими словами правда, яку не кажуть, не афішують, якою не вихваляються. Тут жахливі речі, які стосуються не лише одного насилля. Тут стільки сучасного брудного й ганебного "руського міру", що стає страшно. Уже не за них, а за себе.
  •  
    Бо у війни -- нежіноче обличчя 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Хто така Марта Гіллерс? Мабуть, для багатьох це ім'я та прізвище нічого не скажуть, але, уявіть собі, саме її книга -- ,,Жінка в Берліні" -- стоїть поруч найзнаковіших мемуарів про жахіття Другої Світової війни, зокрема такого як ,,Щоденник Анни Франкл". Жінка, котра уособлює усіх представниць прекрасної половини людства, що стали жертвами радянських ,,визволителів" у Берліні 1945-го року... Що й казати, вона -- символ усіх понівечених насильством жінок, в усі війни, усіх часів та народів. Вона -- той анонім, той голос, який повинен почути кожен, хто й досі возвеличує ,,героїчних" червоноармійців, співає їм дифірамби, не відаючи або й не хочучи знати про другу сторону медалі...

    Так уже склалося, що згадуючи про ту чи іншу війну, підраховують кількість загиблих солдат, мирних жителів, матеріальні збитки. А от тема зґвалтування жінок завжди замовчується...

    ...Якось, геть випадково, гортаючи свою ФБ-сторінку, натрапила на посилання на одну статтю. Заінтригована назвою, поринула у читання, ледь стримуючи сльози наприкінці... У ній йшлося про спогади російських ветеранів, у яких вони, коли пройшло стільки десятиліть і з дня на день на них чекає відійти у засвіти, нарешті розказують, як поводилися у звільненій від нацистів Німеччині. Як ґвалтували усіх жінок, що траплялися їм на очі, упиваючись перемогою... З усієї статті особливо запам'ятався один спогад: стара німкеня, зазнавши насильства, вказує своїм кривдникам подивитися під стіл, де ховалося юне дівча, мовляв, ,,ощасливте" ще й і її...

    ,,Жінка в Берліні" -- це, мабуть, найвражаюча книга про Другу Світову, яку мені коли-небудь доводилося читати. Після неї, не думаю, що ще яка-небудь інша зможе настільки мене зачепити... Це саме та книга, написана нібито беземоційно, як ,,сухий" щоденник, але після якої ніхто не залишається таким, яким був раніше...
Купить - Жінка в Берліні
Жінка в Берліні
284 грн
Нет в наличии
 

Рецензии Жінка в Берліні

  •  
    Бути жінкою... 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Анонім "Жінка в Берліні"
    Уже два тижні я ношу в собі емоційний шторм і намагаюся його десь тихенько вихлюпнути із душі, а його все не меншає...
    Коли весною 1945 року у Берлін ввійшли радянські війська, разом із ними у місто ввійшли жахіття для жінок. Вони стали об"єктом, річчю, які мали вгамувати солдатську хіть. Для цього годилися усі-здорові і хворі, молоді і старі, стрункі й товсті, красиві й потворні. Дивина, жінки намагалися якось виправдати оті діяння над собою. Поговорювали, що німецькі солдати теж не церемонилися з радянськими жінками і самі приречено приймали насилля над своїм тілом і душею. У них навіть не знайшлося сил і сміливості хоч осудливо глянути на чоловіків-німців, які виштовхували своїх жінок в солдатські лапи, мовляв, ідіть уже, бо через вас ще й інші постраждають.
    Жінки щосили намагалися зберегти власну цілісність і здоровий глузд, умудрялися навіть жартувати над собою і шукали хоч якихось приводів для гордощів. Вони жалкували, що серед радянських солдатів усі "нормальні", а так хотілося якомусь радісно допомогти витягнути з підвалу німецького чоловіка, щоб і вони зрозуміли як це бути виданим на поталу переможцю.
    Я не знаю, як ті жінки зуміли врятувати власну душу, пережити, приховати глибоко в серці і рушити крізь роки далі. Я не знаю, як вони знову навчилися довіряти чоловікам і покладатися на них. Чи не навчилися? Чи не змогли?
    Це так зручно виливати свою злобу на жінку, мстити жінці, карати жінку. За діяння чоловіка. Це тАААк зручно...
    Чи не вперше мені захотілося щиро подякувати людям, які пропагують гендерну рівність і все роблять для усунення гендерних стереотипів. Хоч минуло вже 79 років з тих подій, та принцип поведінки, на жаль, не зазнав суттєвих змін. І навіть у цій, нашій війні, подібне має місце.
    Здається, незабаром я читатиму "У війни не жіноче обличчя" Алексієвич...
    І раджу усім "Жінку в Берліні". Тут за простими й легкими словами правда, яку не кажуть, не афішують, якою не вихваляються. Тут жахливі речі, які стосуються не лише одного насилля. Тут стільки сучасного брудного й ганебного "руського міру", що стає страшно. Уже не за них, а за себе.
  •  
    Бо у війни -- нежіноче обличчя 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Хто така Марта Гіллерс? Мабуть, для багатьох це ім'я та прізвище нічого не скажуть, але, уявіть собі, саме її книга -- ,,Жінка в Берліні" -- стоїть поруч найзнаковіших мемуарів про жахіття Другої Світової війни, зокрема такого як ,,Щоденник Анни Франкл". Жінка, котра уособлює усіх представниць прекрасної половини людства, що стали жертвами радянських ,,визволителів" у Берліні 1945-го року... Що й казати, вона -- символ усіх понівечених насильством жінок, в усі війни, усіх часів та народів. Вона -- той анонім, той голос, який повинен почути кожен, хто й досі возвеличує ,,героїчних" червоноармійців, співає їм дифірамби, не відаючи або й не хочучи знати про другу сторону медалі...

    Так уже склалося, що згадуючи про ту чи іншу війну, підраховують кількість загиблих солдат, мирних жителів, матеріальні збитки. А от тема зґвалтування жінок завжди замовчується...

    ...Якось, геть випадково, гортаючи свою ФБ-сторінку, натрапила на посилання на одну статтю. Заінтригована назвою, поринула у читання, ледь стримуючи сльози наприкінці... У ній йшлося про спогади російських ветеранів, у яких вони, коли пройшло стільки десятиліть і з дня на день на них чекає відійти у засвіти, нарешті розказують, як поводилися у звільненій від нацистів Німеччині. Як ґвалтували усіх жінок, що траплялися їм на очі, упиваючись перемогою... З усієї статті особливо запам'ятався один спогад: стара німкеня, зазнавши насильства, вказує своїм кривдникам подивитися під стіл, де ховалося юне дівча, мовляв, ,,ощасливте" ще й і її...

    ,,Жінка в Берліні" -- це, мабуть, найвражаюча книга про Другу Світову, яку мені коли-небудь доводилося читати. Після неї, не думаю, що ще яка-небудь інша зможе настільки мене зачепити... Це саме та книга, написана нібито беземоційно, як ,,сухий" щоденник, але після якої ніхто не залишається таким, яким був раніше...
  •  
    Слово женщине 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    С одной стороны - это книга, которую стоит прочитать каждому, особенно в нашей стране, в наше сложное время. С другой стороны, нужно иметь смелость и\или любить историю, чтобы ее прочесть.
    Понимаю с прискорбием, что все кому стоит ее прочитать, ни за что ее не осилят, потому что люди предпочитают "что-нибудь повеселее". Но сам факт существования этой книги в доступе, дает хотя бы возможность на нее сослаться.
    С одной стороны - это "свидетельства выжившей", с другой это объемная хроника исторического периода и полный крах определенных мифов. Это совершенно неудобная книга и для либералов и для радикалов. Поэтому ее пытались на протяжении лет очернить и изъять из общественного сознания многие из сторон. Ее даже пытались объявить подделкой. Но те, кто ее прочтет, конечно, поймут что перед нами реальный документ.
    Она написана сильной духом, эрудированной и непредвзятой женщиной. Она сложная, но не скучная.
    Легче всего сравнить этот документ с "Дневниками Анны Франк", но они так же отличаются, как и похожи.
  •  
    рискните прочесть! 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Не знаю, как точнее и лучше аргументировать свое позитивное отношение к этой сложной книге, но, я искренне считаю, что прочитать ее стоит всем людям, готовым жить не по лжи.
    Очень долго для нас писали историю разные идеологические толкователи. Я же, искренне убежден в том, что история не может передаваться достоверно, никаким иным способом, кроме личных свидетельств, как например, в книгах Светланы Алексиевич.
    В таком случае - история не будет попыткой абстрагироваться и обесценить личный опыт ее непосредственных участников, и переписывать ее станет немножко сложнее.
    Это книга об экстремальном опыте участия во Второй Мировой войне, при чем опыта не комбатантов, так же, как и такие неудобные теперь многим свидетельства жертв Аушвица, или того же ГУЛАГа, она не из приятных.
    Участие в войне комбатантов - это модель более понятная, а вот участие нонкомбатантов, как раз показывает реальные масштабы и смыслы этого ужаса, охватившего, на самом деле, минимум в пять раз большее количество людей, чем принято считать ее участниками.
    Если после советской героической пропаганды, как для меня, свидетельства другой стороны конфликта для вас все еще новы, такие книги особенно стоит читать. Тогда, у нас будет немного больше шансов останавливать зло, пока оно еще не укоренилось и не окрепло. Я надеюсь.
  •  
    Погляд з іншої сторони 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Є багато книжок з історії другої світової війни, у яких розповідається про антисемітизм, свавілля гестапо та жорстокість загарбників. Але забуваємо, що на війні немає хорошої чи поганої сторони, з обох боків відбуваються свавілля і вбивства, різниця тільки у тому, хто це почав. Мирне населення, як і солдати, зазвичай виступають жертвами егоїзму кількох людей, які не змогли поступитись власними амбіціями, втягнувши світ у криваву різню.
    Ця історія розповідає про 2 місяці з життя німецької жінки, що лишалась у Берліні у час, коли радянські війська захопили місто. Розмови про те, що чекає на жінок, велися задовго до того. З острахом вони очікували на "Іванів" та вираховували, наскільки складно це буде і чи врятується хтось. На час окупації і рік потому німецьке керівництво зняло заборону робити аборти, адже велика кількість жінок були вагітними від своїх гвалтівників.
    У книжці немає якихось еротичних сцен чи дуже фізіологічних моментів, все описано досить стримано, як і має бути, коли тебе використовують лише як засіб хвилинного задоволення і про почуття не може бути й мови. Наша героїня - працівниця видавництва, що втратила роботу та житло і має якось протриматись у час кризи, коли з одного боку чатують "Івани", а з іншого - голод. Що робитиме жінка заради виживання і до чого це призведе - розкаже її щоденник.
  •  
    Рецензія 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Більшість книжок про Другу Світову війну написані саме з боку переможців, або тих, хто вивчав цей кривавий період лише з однієї сторони - злочинів Третього Рейху. Та 34-літня берлінська журналістка чийого імені ми не знаємо розказує нам іншу сторони війни - з боку переможених. Коли у 1945 році радянські війська увійши до Берліну, жінки стали першими їх жертвами. Тепер вони відповідали за злочини, які скоїли їхні чоловіки, брати, батьки.
    Читати цю книгу насправді доволі важко. Автор без прикрас описує те, що їй довелося пережити, ставши жертвою жорстокості солдат Червоної Армії. І вона була не одна така. Сотні жінок підверглися насильству. Багато з них мужньо витримали це нелюдське випробування, вважаючи, що вони заслужили це, адже і німецькі солдати у Радянському Союзі не надто церемонилися з їхніми жінками.
    Взагалі, читаючи книгу, я була неймовірно вражена тим, як наші солдати себе поводили у Берліні. Здавалося б, вони повинні бути кращими, ніж їхні вороги, проте вони показали, що не надто від них відрізняються. Книга справила не мене чимале враження і я рекомендую її кожному.
  •  
    Книга жуткая. Но сильная. Документальная. 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Для смельчаков. Я, купив, долго не могла к ней притронуться. Но решилась.

    О самой до сих пор табуированной военной теме - сексуального насилия. Пожалуй оценивать как-то описанные события нет смысла. Они ужасные. Спасибо издателям, эта версия - редактированная: достаточно деталей, чтобы нарисовать себе реалистичную картину, но не слишком много, чтобы не покрыться беспросветным ужасом. Хотя еще раз - книга не для слабонервных.

    О захваченном русскими солдатами Берлине, о том, как приходилось местным жителям прятаться, выкручиваться, "договариваться" и "зарабатывать" на хлеб. Одним из самых ужасных моментов - было поведение местных мужчин. То, что мужчина не может защитить в окупированном врагом городе свою женщину - это еще понятно. Непонятно, как могли они потом упрекать женщин за то, что они делали, как могли закрывать глаза, как могли осуждать, после того как ели этот же "заработанный" женщинами хлеб. Хотя если женщина нравилась какому-то русскому офицеру, то еда всех, кто жил (в не развалившихся частях домов) вместе с той женщиной, ели не только хлеб... Впрочем нет, этих мужчин можно тоже понять: это было слишком больно для всех, просто мужчины не могли смотреть этой боли в глаза. Некоторые убивались сразу семьями, чтобы не пускаться в унижения, некоторые предпочитали выживать, а у некоторых и не получалось. Короче...

    Жутко, тяжело, жизненно.
  •  
    Жінка в Берліні 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Це дуже потрібна і важлива книга. Я розумом розумію це і вірю.

    Проте емоційно вона пройшла повз мене і не зачепила.

    Я досить багато читала про страждання свого народу від рук фашистів у часи Другої Світової. І мене розривало зсередини. Мені боліло все, що боліло їм. Я плакала.

    Але прочитавши про те, через що проходили німецькі жінки, розуміючи, що вони такі ж самі люди, як і ми, я залишилася байдужою і черствою. Навіть занадто.

    І знаєте, я б не хотіла бути на їхньому місці. Не хотіла б заробляти їжу тим, що лягати під кого доведеться. Не хотіла б статусу "зґвлтн" після закінчення всього цього. Але ж це краще, ніж ті звірства, які дозволяли собі фашисти, по відношенню до нашого народу. Спалювали живцем у власних хатах, вбивали дітей на очах у батьків і навпаки, мучили і ґвалтували так само.

    Це реалії війни. Де ненавидять. Де людина людині вовк. Де панує смерть. Де, якщо не ти, то тебе.

    Я, взагалі, проти війн і проти насилля.

    Але не можу судити "своїх". І не вмію співчувати "чужим".

    Це не правильно. Розумію. Але чесно.
  •  
    Про насилля армії переможців над мирним населенням взагалі і жінками зокрема 100% пользователей считают этот отзыв полезным
    Ця книга – унікум. Це воєнний щоденник, що вівся вісім тижнів – з 20 квітня 1945 року по 22 червня 1945 року жінкою з Берліна. Ім’я цієї жінки довгий час було невідоме, автора називали «анонім» (тільки після її смерті у 2001 році стало відомо. що автор щоденника – Марта Гіллерс). Молода, трохи за 30-ть жінка, 20 квітня 1945 року починає вести щоденник, щоб виплеснути ту напругу, яка заважає дихати і заважає жити, яка робить безсилим перед невідомим страшним майбутнім – радянські війська на підступах до Берліну. Жінка записує кожен свій день. В щоденнику немає оцінок, самокопань, бажання звести політичні рахунки, викликати співчуття, і т. п. – це запис про події, про власні переживання, але ведеться він відсторонено, - просто переповідається як звичайний факт, що було, що відчувала. І від цього іще страшніше... Що ми знаємо про солдатів-переможців? Оцих всіх визволителів з мечем в одній руці і дитиною в другій? Оцих Альош-переможців? Тільки те, що нам розповідали, тільки те, що нам показували - героїчний солдат, високоморальний месник, лицар «без страха и упрека». Фільми, пісні, книги, ветерани на лінійках і на тематичних уроках… Ніби можна припустити, що той же ветеран буде розказувати дітям, як гвалтував німкеню чи крав велосипед чи годинник… Ні, про це не писалося і не розказувалося. Переможець має бути високодуховним і високоморальним. Інформація «про це» взагалі не допускалася. В той же час жінка описує перші тижні вступу радянської армії до Берліну – суцільні ґвалтування, насильства і мародерства армії-переможниці. Жінки, які збираються в чергах десь за продуктами, нині постійно обговорюють, стільки разів кого зґвалтували, чи вдалось комусь цього уникнути, чи вдалось батькам сховати дочку надійно, щоб до неї не дотягнулися переможці…Тема насилля армії переможців над мирним населенням взагалі і жінками зокрема – завжди табу. Підрозумівається, що раніше це було нормою, але за наших часів це поодинокі випадки, про які не варто говорити, щоб не кидати тінь на героїв… Так от. Поки не будуть говорити, поки й буде продовжуватись і для багатьох вважатись нормою. Нині тема зґвалтувань німецьких жінок радянськими солдатами вже не є такою табуйованою, як раніше, хоча від того є не менш шокуючою. За різними даними у 1945 році в Берліні жертвами сексуального насильства стали від 90 тисяч до 130 тисяч жінок. Історики зібрали навіть дані про кількість здійснених після війни абортів (для цього в Німеччині навіть тимчасово скасували заборону на аборти). Радянському керівництву про таку поведінку своїх солдат було відомо, але це не тільки не заборонялося, але навіть у певному сенсі заохочувались. І читати про це дико, страшно і шокуюче.
    До речі. Про цю книгу я дізналася іще на початку 2000х, але купити її тоді не було можливості – у нас вона не видавалася. Читати я цю книгу я почала іще до нинішньої російсько-української війни. зараз закінчила. І прочитане по-новому відкриває сенси радянської (російської) армії. В книзі багато спостережень про росіян і, зокрема, про солдат-переможців, які зараз як ніколи актуальні. До речі, після читання цієї книги мені стає зрозуміле відношення нинішньої Німеччини до нинішньої Росії. Цей синдром страху і синдром залежності, своєрідний стокгольмський синдром цілої країни… Здається, німці до цього часу не відійшли від тих травм.
    … і так. Я вкотре впевнююсь, що не було ніяких радянських/російських солдат-переможців у другій світовій. В Європі один насильник змінився іншим.


  •  
    "Так, війна суне на Берлін"
    Прочитання цієї книги змінює. Не докорінно, не кардинально - ні, - просто бере і змінює. Думаєш, не думаєш, смієшся, кривиш обличчя, пересилюєш себе, засмучуєшся, занепадаєш та відчуваєш силу під час прочитання даного документу. Такі твори важливо читати, хоча б раз у житті одну книгу; цей твір став безцінним для мене, я триматиму його на полиці до кінця життя і, знай, соватиму в руки всім, кому тільки зможу.
    Особисто мене глибоко вразила стійкість здорового глузду оповідачки - Як? Як вона там не поїхала дахом і не захотіла викинути себе з вікна будинку, як це зробили деякі? -, це захоплює. Тут не знайдеш ярої люті чи чорних сліз, лише повне (або ж часткове) омертвіння емоцій; затуплення нервової системи. "У війни немає неділь", у війни й не надто багато жалю чи співчуття - є місце розподіленню людей виключно на своїх і чужих (ворогів). "Свої - свої, вороги - тварини, що нищили твоїх, роби з ними, що хочеш, відплачуй, встановлюй справедливість."
    Мене не оминуло й відчуття, що це щоденник, написаний не просто пересічною людиною - авторка начитана, освічена, знається на політиці, володіє багатьма мовами, використовує у щоденнику різноманітні вислови та цитати, посилається на книги та авторів. Тому щоденник було не лиш цікаво, а й приємно читати. Навіть не віриться, що частина записів була зроблена на коліні в напівтемряві чи десь на підлозі.
    Оформлення просто чудове: сторінки жовтуваті і цупкі, обкладинка дуже гарна і чітка, стандартного формату, переклад якісний.
 
Характеристики Жінка в Берліні
Издательство
Комора
Язык
Украинский
Год издания
2019
Переводчик
Роксоляна Свято
Количество страниц
304
Иллюстрации
Нет иллюстраций
Формат
130х200 мм
Переплет
Твердый
Бумага
Офсетная
Шрифт
Newton
Тираж
1000
ISBN
978-617-7286-48-5
Тип
Бумажная