Не починайте читати цієї книжки. Якщо вже майже одинадцята вечора й ваші рідні полягали спати. Бо своїм реготом ви їх розбудите. Це друга книжка М.Юдовського, яку я прочитала. І хочу ще. Мені сподобався його своєрідний гумор. Подекуди сміялася до сліз. Як тут написали в одному відгуку, українська тут геть неідеальна. Мені завжди це ріже око. І мені теж незрозуміло, чи це є переклад, чи, навпаки, оригінал. Адже є ще видання російською мовою. То де оригінал, а де переклад? Про автора зазначено, що він переклав усі сонети Шекспіра російською та українською (до речі, теж написано "на російську та українську", а, отже, це точно редактори не допильнували). Часом мені теж здавалося, що деякі слова були не зовсім українські саме для колориту. Чому для збірки вибрали назву "Наволоч" - не знаю, бо це найкоротше і, як на мій смак, найневдаліше оповідання з усієї збірки. І лише читаючи повість-притчу "Проклятий горщик", вам буде не до сміху. Адже там дуже тонко описана взаємодія різних релігій на прикладі одного маленького містечка. Сумна історія, адже саме так все й відбувається у світі. Раджу до читання. Отримаєте купу втіхи.

Ця книжка не могла не потрапити у мої руки із дуже простих причин: у ній містяться оповідання. Я наскільки фанат короткого жанру, як видавці, мабуть, його антифанати. Як я безнадійно шукаю книжки з короткою прозою, так і вони, напевне, всіляко морозяться від їхніх авторів. Що цікаво, у мене є звичка записувати цікаві цитати у блокнот в телефоні. І якщо дочитавши книжку, я виявляю, що записала всього кілька цитат, то дуже розчаровуюся. У цій же книжці настільки багато було цікавих фраз, що книжка мене вже злити в певний момент почала, бо що не речення, і я хапаюся за телефон. Але зупинитися я вже не могла)))) Втім до розчарувань я зараховую те, що в тексті неодноразово зустрічаються неоковирні слова, які дають зрозуміти не тільки те, що ця книжка була перекладена з російської, але й те, що перекладена вона була нехлюйським способом, подекуди здавалося, що саме Google-translate. Оскільки перекладач тут не вказаний, то припускаю, що сам автор і перекладав, і перекладав саме так, як я підозрюю, бо він живе в Німеччині, тож українська йому чужа. Тож величезний мінус редакторам видання за усі ці неоковирності. Наприклад: «малювати маслом» – в українській мові є поняття олійних фарб, але не масла; «чудо-теличка» – невдалий переклад (якщо існує, звісно, вдалий) російського грубого означення дівчат «телка»; «перекручуючи свою річ» – мовлення; «лаконічно перевів Ярик» – переклав; «корнями» – коренями; «леопардихі» – леопардисі; «в першому ряді» – ряду; «водрузив» – встановив; «перебільшеної думки» – завищеної. Є моменти, коли я розумію, що неможливо було перекласти інакше, бо тоді б був зруйнований каламбур. Наприклад: «– Ти – лице відповідальне. Тобі не можна. – А ти? – А я – безвідповідальне. Мені можна». І доки я пихтіла, що як це редактори недогледіли й пустили в друк лице відповідальне, як українською буде особа, через кілька сторінок уловила каламбур, який саме й побудований на слові «лице»: «відповідальне лице стало скидатися на безвідповідальну пику». Хоча, пам’ятаю, як читала колись наукові статті про переклад «Аліси в країні див» і всі тонкощі перекладу абсурдних текстів, то розумію, що і тут можна було впоратися з перекладом. Також у тексті зустрічаються й слова, які я не змогла зарахувати до невдалого перекладу, але що вони означають так і не здогадалася. Наприклад: «скрип колодязного ворота». Але яскраві діалоги не могли не зачаровувати. Наведу для прикладу кілька: «– Я – вас уб'ю! – Якщо ви мене вб'єте, я на вас смертельно ображуся і не буду з вами розмовляти»; «– Чого в тебе було три? – питав я. – Невдалі спроби познайомитися? – Три дівчини. Три жінки. Три нескінченних захоплення. – Я розумію, що нескінченних. Хто ж кінчає від ляпаса, потиличника і помордаса»; «– Платний туалет! Не проходимо мимо! Хлопчики наліво, дівчатка направо! – А сам чого посередині стоїш? – запитав я в нього. – Досі не визначився?»; «– Такі люди нічого в цьому житті не доб'ються. – Зате нікого не доб'ють»; «– У якій формі виллється твоя вдячність? – Відправлюсь у храм і поставлю гемороїдальну свічку тобі во здравіє»; «– Людина людині хто? – Будь-хто, – відповів я». І цей список можна продовжувати, бо я мала натхнення постійно шпортати телефон. І дякую локдауну, часу на такі забавки було вдосталь)))) Тож якщо не бути таким прискіпливим філологом, як я, то книжка дуже навіть сподобається (втім і мені сподобалася, що вже говорити). Рекомендую)