Роман варто прочитати всім, хоча зрозуміти основний сенс достатньо таки важко. Хтось хоче керувати іншими, нав'язувати свої думки і контролювати людей. А якщо не вдається, то вони калічать, таким чином придушуючи здоровий глузд. Цей хтось у книзі втілений в образі медсестри, яка схожа на безсердечного робота. Вона занадто високої про себе думки, ця жінка завжди хоче бути подалі від пацієнтів (у їхніх образах ми бачимо звичайних людей). Медсестра сидить у скляному малому приміщенні, таким чином відгороджуючись від інших, вона не любить, коли хтось порушує її "особисті кордони", які представлені у вигляді скла, яке постійно розбиває сміливий, а головне тямущий пацієнт. Що ж буде далі? Цей пацієнт зі здоровим глуздом закликає всіх інших пацієнтів цього закладу до сміливості діяти і вільно висловлювати свої думки, за і проти. Книга описує працівників цього медзакладу, які просто граються людським життям, вважаючи їх за ніщо, а себе виставляють у вигляді божеств. Цікавий факт створення цієї книги: на жаль, таке страхіття, такі тортури й справді проводились у психіатричній лікарні, де і працював певний час автор, там проводили досліди із використанням сильнодіючих наркотиків, таким чином "добиваючи" здорових людей, які через якесь недорозуміння або нещасний випадок потрапили саме туди. Кожен твір містить свій секрет...

Колись давно бачила фільм по телебаченню, а рік тому вирішила прочитати ще й книгу. І добре, що ця думка прийшла не у 20 років (тоді б пройнялася так глибоко). Книга про психічно хворих? Не думаю. Як на мене, це історія про "не таких", яких не хоче бачити суспільство. Про людей з "дефектами", які не хочуть підпорядковуватися загальним правилам... про сильні та слабкі характери... про маніпуляції та впливи... про використання людей у своїх цілях... про вибір та його наслідки. Кожен герой твору робив свій вибір або хотів, щоб його зробив хтось інший (а це по суті теж вибір), та не всі брали відповідальність за наслідки. Якби постійно не вказувалося, що це психіатричне відділення, я б не помітила. Пацієнти (тобто будь-хто) просто ховались зі своїми відмінностями (епілепсія, заікання, нетрадиційна орієнтація, гіперопіка матері...) чи ховалися за ними... А Макмерфі нагадав про можливість бути щасливим у дрібницях. "Над зозулиним гніздом" спонукає замислитися над не одним питанням. І його точно варто прочитати.

Книга Кена Кізі "Над зозулиним гніздом" настільки відома, що кожен книголюб зобов'язаний її прочитати. Книга описує життя в психіатричній лікарні. В ній діють свої закони, свій розписаний графік, а керує усім старша сестра, яку всі недолюблюють і по справжньому бояться. Навіть головний лікар нічого не вирішує, в психіатричному відділення повністю панує сестра Ретчед. Розповідь ведеться від імені одного з пацієнтів - напівіндійця Вождя Бромдела. Він вдає з себе глухого, а завдяки своєму сумирному характеру, йому довірили прибирання приміщень. Одного разу все піде шкереберть... після появи нового пацієнта - ірландця Макмерфі. Макмерфі - веселий і активний аферист, який вирішив прикинутися душевнохворим, щоб знову не потрапити у в'язницю. Він одразу розуміє, що тут зовсім не курорт, і з заведеними порядками сестри Ретчед буде зовсім не просто ужитися. А ще він по справжньому подружиться з деякими пацієнтами, а несправедливе ставлення до них викликає справжнє обурення і бажання допомогти. Тож Макмерфі починає боротися із системою. Але чи варта того гра, якщо в небезпеці опиниться твоє власне життя? Книгу важко оцінити, навряд чи до неї захочеться повернутися, але одного разу прочитати однозначно варто.