Я ділю книги на ті, що дарують тимчасову радість і ті, що залишають післясмак. Перші — це мої ліки від нудьги та проблем, мої вітаміни та заспокійливі. Без них жити можна, але з ними — значно краще. Друга категорія — це книги, з якими ще якийсь час живеш. Часто важкі. Для них треба мати ресурс, вони про ідею. Всю їх суть талановитий автор може помістити в одне слово. Причому, це слово може жодного разу не зустрітися в тексті — ти сам його зрозумієш. “Солодка Даруся” — саме така книга. Слово, яким можна охарактеризувати цю книгу — мовчання. Головна героїня “Солодка Даруся” — німа. Німа не стільки фізично, скільки символічно. Події в романі розгортаються в часи приходу радянської влади, а закінчуються — десь на середині її існування. Даруся в селі має репутацію дурненької. Не такої, що кидається на людей. А такої, знаєте, доброї блаженної. У неї часто болить голова — вона ходить знімати біль до холодної води чи землі. Сусіди дивуються, але не чіпають Дарусю. А ще їй ні в якому разі не можна давати цукерки — після цього Дарусі стає зле, вона днями лежить зі страшними болями. Чого їй від того зле — мало хто знає. А хто знає — не говорить. Всім якось легше живеться, коли події минулого замовчуються. Сусіди не розкажуть, а Даруся тим більше — німа ж. Про що мовчить головна героїня, і взагалі — як так склалося її життя — ми дізнаємося значно пізніше через історію її батьків. Історія кохання стає трагедією, і вина тому (ніколи не здогадаєтеся) — радянська влада. Батьки Дарусі потрапляють в цю систему, яка їх перемелює — ломає кістки, зв’язує руки, позбавляє голосу. І навіть через десятки років після всіх трагічних подій Даруся мовчить. Мовчить, хоч і вміє говорити. Просто правду ніхто не захоче почути. Та й немає кому її розповісти. Такі романи — це щеплення від мовчання наступним поколінням. Адже найгірше, що можуть успадкувати наші діти — це родові травми. “Солодка Даруся” розіб’є вам серце. Але вам сподобається💔

"- Бабко, а що, ця наша солодка Даруся від роду така німа та дурна? - Не від роду - від судьби... " "Солодка Даруся" Історія. Вона котить своє вічне колесо поруч із війнами, окупаціями, янголами та демонами, кров'ю та слізьми навіть туди, де їх не кличуть. Вона руйнує. Змінює. Вбиває. Вичавлює. Змовчує. Говорить. Це біль минулих поколінь, який ми чуємо крізь роки, століття, часом виправдовуючи, засуджуючи історію, людей. Що важливіше? Людина чи її історія? Доля чи обставини? Даруся. Вона солодка. Про неї пліткують, сміються з неї, обговорюють її, цураються, бо вона не така - не така, як усі. Даруся не розмовляє - від того й думають, що вона дурна. Знають, що любить дерева, холодну річкову воду, ходить до могили батька, закопує себе в землю, ховається у свою самотність. Та чи знають її історію інші? Чому вона така? Чому вона не така, як усі? Ідея роману нагадує мені "Великий льох" Шевченка, а саме "Три душі". Прочитавши, зрозумієте цю паралель. Це гірка сльоза болю, яка крізь плин часу не втрачає своєї гіркости - вона змішана з кров'ю. Раджу, адже цей роман не залишить вас байдужим. Це те, що ми повинні пам'ятати.

Марія Матіос володар Шевченківської премії,автор з Буковини Перше моє знайомство з автором і дуже успішне. Книга дуже сподобалась, вона задіває твою душу, залишає в ній слід. Про цю книгу ти думаєш. А зараз це рідкість, знайти справді щось цікаве. Розповідь коротенька, прочитана за один день. Спочатку було трохи нудно. Не подобалась головна героїня, не була зрозуміла її доля. Не люблю історій, про божевільних. Далі сторінка за сторінкою стає цікавіше. Щемливо, гірко і злісно водночас. Під кінець я була розлючена, влада, повний безлад, знущання над простими людьми. Совети чинили більше безчинств ніж німці, просто геноцид і винищення нації. Не можу сказати, що книга легко читається, важкі діалекти, і слова навіть яких я не знаю. Трошки насторожувала любов Михайла і Мотрони, це якесь шаленство, а не кохання. Боготворіння і нездорова любов один до одного. Не сподобались вездисущі сусіди, які заглядали в кожну шпарину, в кожне ліжко, хто з ким спить і хто як живе. Але раджу все одно, хочу почитати ще книги Матіос