"- Бабко, а що, ця наша солодка Даруся від роду така німа та дурна? - Не від роду - від судьби... " "Солодка Даруся" Історія. Вона котить своє вічне колесо поруч із війнами, окупаціями, янголами та демонами, кров'ю та слізьми навіть туди, де їх не кличуть. Вона руйнує. Змінює. Вбиває. Вичавлює. Змовчує. Говорить. Це біль минулих поколінь, який ми чуємо крізь роки, століття, часом виправдовуючи, засуджуючи історію, людей. Що важливіше? Людина чи її історія? Доля чи обставини? Даруся. Вона солодка. Про неї пліткують, сміються з неї, обговорюють її, цураються, бо вона не така - не така, як усі. Даруся не розмовляє - від того й думають, що вона дурна. Знають, що любить дерева, холодну річкову воду, ходить до могили батька, закопує себе в землю, ховається у свою самотність. Та чи знають її історію інші? Чому вона така? Чому вона не така, як усі? Ідея роману нагадує мені "Великий льох" Шевченка, а саме "Три душі". Прочитавши, зрозумієте цю паралель. Це гірка сльоза болю, яка крізь плин часу не втрачає своєї гіркости - вона змішана з кров'ю. Раджу, адже цей роман не залишить вас байдужим. Це те, що ми повинні пам'ятати.

Марія Матіос володар Шевченківської премії,автор з Буковини Перше моє знайомство з автором і дуже успішне. Книга дуже сподобалась, вона задіває твою душу, залишає в ній слід. Про цю книгу ти думаєш. А зараз це рідкість, знайти справді щось цікаве. Розповідь коротенька, прочитана за один день. Спочатку було трохи нудно. Не подобалась головна героїня, не була зрозуміла її доля. Не люблю історій, про божевільних. Далі сторінка за сторінкою стає цікавіше. Щемливо, гірко і злісно водночас. Під кінець я була розлючена, влада, повний безлад, знущання над простими людьми. Совети чинили більше безчинств ніж німці, просто геноцид і винищення нації. Не можу сказати, що книга легко читається, важкі діалекти, і слова навіть яких я не знаю. Трошки насторожувала любов Михайла і Мотрони, це якесь шаленство, а не кохання. Боготворіння і нездорова любов один до одного. Не сподобались вездисущі сусіди, які заглядали в кожну шпарину, в кожне ліжко, хто з ким спить і хто як живе. Але раджу все одно, хочу почитати ще книги Матіос

Це моє перше знайомство з Марією Матіос, точніше з її твором, але через твір дуже добре видно саму авторку. Вона дуже милозвучно описує буковину, село, людей... Використовуючи діалекти, які роблять роман ще більш милим. Марія Матіос вміє зачепити словом найделікатніші струни душі. Думаю, авторка хотіла донести, що не все є таким, яким здається на перший погляд і деколи ті хто здаються хворими в багатьох аспектах є насправді набагато здоровішими за фізично здорових. Такою була і Даруся, яку називали солодкою, щоб не називати хворою, а може ще і тому, що вона боялася солодких цукерків. Що ж сталося з Дарусею? Яка гірка доля її спіткала? Роман історичний і, на жаль, наша історія не обходиться без жорстоких знущань і катувань зі сторони радянської влади. І дуже сумно, що це актуальне і до тепер. Росія продовжує гнобити, калічити і знищувати наш народ. Також в книзі дратували плітки в селі і те, як всім є діло до чужого. Книгу прочитала за день, на одному подиху. Запала в душу! Рекомендую.