Коли розпочинала читати цю трагедію Еврипіда, аж ніяк не могла подумати, що припаде вона мені до душі. На превеликий подив, ця трагедія зачепила своїм до сих пір актуальним сюжетом, тобто висвітлює ті людські конфлікти, з якими ми стикаємося й до сьогодні. Зрада, шлюб заради вигоди, помста, любов, вбивство, материнство — все це можна знайти у трагедії, написаній ще у 431 році до н. е. Тільки уявіть, люди періоду античності вже переживали подібні проблеми. Це дійсно було так, оскільки митці, в тому числі й трагіки, в іншому випадку не приділяли б цьому уваги у своїх творах, в яких вони описують те, що їх хвилює на даний момент. Напрошується такий висновок, що не важливо наскільки суспільство розвинене у розумовому та технологічному плані, його завжди турбуватимуть звичайні перипетії людського життя. Еврипіду вдалось майстерно описати почуття дійових осіб, передати їхні переживання та емоції. В мене по тілу не раз “пробігались мурашки” в кульмінаційних сценах. Після прочитання “Медеї” в мене, мабуть, як і в кожного, виникає багато запитань, на які може відповісти кожен читач лише особисто для себе. Наприклад, хто ж насправді Медея: нещасна жінка чи холоднокровний вбивця? Кожен із нас сприймає її постать по-своєму. Для мене вона — жінка, розум, серце, совість якої засліпила жага пости. Для втілення своєї егоїстичної мети вона переступає грань людської моральності, вчинює страшні злочини щодо своїх безневинних дітей... та й не лише.

«Медея» Евріпіда Як відомо, Евріпід виступав за народовладдя, а його творам притаманний реалізм, який не одразу визнали глядачі. Евріпід відхилявся від загальної тематики життя богів і звертав увагу на життя, стосунки людей, їхні риси характеру та поведінку у скрутних ситуаціях. В основу трагедії «Медея» ліг міф про похід аргонавтів за руном. Темою стало зображення психології жінки. У творі наявна велика кількість монологів. Багато висловів з «Медеї» стали афоризмами. Психологічне новаторство Евріпіда у цій трагедії полягає в тому, що він залишає на розсуд читачів та глядачів таке питання: «Хто ж усе-таки та Медея – любляча мати чи ображена жінка?» А сюжет полягає в тому, що колись Медея допомогла Ясону викрасти золоте руно, відмовилась від своєї сім’ї та батьківщини заради нього, та навіть вбила рідного брата. Проте Ясон виявився невдячним чоловіком і зрадив Медеї з царською донькою заради вигоди й багатства. Очевидно, для Медеї зрада в коханні є проявом найганебнішої зневаги, а вона дуже горда жінка… Цього вона не прощає, тому починає готувати план помсти і Ясону, і його коханці, і її батьку – царю Креонту. Фінал п’єси досить неочікуваний, однак розкривати цю загадку я не стану, аби вам було цікавіше читати «Медею». Події у кінці твору змушують читачів поділитись на два табори: ті, хто зрозуміє та підтримає Медею, і ті, хто засудить вчинки жінки. Я вважаю, що «Медея» недарма стала однією з найвідоміших трагедій Евріпіда. Особисто мене зацікавила ця п’єса, тому що в ній описана психологія жінки. Тут немає ідеалів, тільки реальні риси головних героїв. Зображується два типи конфліктів: 1) сімейний, тобто зрада у шлюбі; 2) внутрішній, між жагою Медеї до помсти та любов’ю до дітей. Я однозначно рекомендую трагедію «Медея» до прочитання, адже набагато цікавіше спостерігати за думками та діями героїв у складних ситуаціях, за їхніми особистими переживаннями, помилками та страхами.