Маю сказати: отакої! Це робота на рівні романів "О дивний новий світ" Олдоса Хакслі та "1984" Джорджа Оруела. При цьому світ "Маші або IV райху" є цілком унікальним і самодостатнім, пересікаючись з іншими антиутопіями не більше ніж з, наприклад, "Людиною в пошуках справжнього сенсу" Віктора Франкла. Так звані "стори" з цієї книги (чоловічий рід - "стор", жіночій - "стора") навіюють асоціації із суспільством споживання з "Дивного нового світу". Мені ще згадався фільм "Fido" (2006). Одна з основних ідей книги - це те, що людське суспільство завжди будується на тому, що одні використовують інших. Таким чином, рівність і благополуччя одних досягається за рахунок інших. Тут можуть згадатися певні нотки з "1984", і в цьому сенсі ми можемо подивитися на "сторів" з того ж ракурсу, що на "пролів" у "1984". Але є суттєва відмінність. Якщо в оруеловському світі звучала фраза "вся надія на пролів, що вони повстануть" - і можливість цього була принаймні не повністю нульовою, то у випадку "сторів" на це точно не варто сподіватися. Що підводить нас до іншої основної ідеї цієї книги: що таке людина - і що визначає людину? Наприклад, якщо взяти історію Мауглі та уявити собі мавпоподібного здоровилу, який не розмовляє, а тільки мугикає та ричить, і всією своєю суттю більше схожий на дикого звіра, ніж на людину? Чи посадили би ми його у клітку? А якщо би таких Мауглі було багато, і хтось би вже саджав їх у клітку раніше - чи вважали би ми це нормою? Що підводить нас до третьої основної ідеї цієї книги: наскільки ми, як суспільство, і кожен з нас, як особистість, готові переглядати усталені норми? І якщо якісь норми є відверто аморальними, але є частиною нашого життя та нашої історії, чи достане нам сміливості боротися проти них (а це означає також визнати власну неправоту та неправоту отців-засновників) - чи ж ми будемо їх захищати, заспокоюючи власну совість? (І тут мені згадується сцена з повнометражного аніме "Орган геноциду", де найкращий друг головного героя іде проти нього, щоби захистити себе і своїх близьких від правди, яка може зруйнувати їхній світ). Що, в свою чергу, піднімає одвічне питання меншого зла заради запобігання більшому злу. Але в книзі Ярослава Мельника навіть це питання є багатошаровим, оскільки велике зло вже було скоєно раніше, дуже давно, і, станом на тепер, воно ніби і не є злом, оскільки всі ніби задоволені - хоча й не дуже - але так вже заведено, це вже є частиною світобудови і на цьому тримається все суспільство. І тут піднімається питання гріха. Треба віддати належне автору: коли він порівнює християнство із фашизмом, він робить це доволі переконливо. Відразу хочу відмітити, наскільки майстерно Ярослав Мельник переключається між художньою розповіддю та "газетними вставками". Останні дають змогу подивитися на картину в цілому, та ще й під різними кутами, абстрагуючись від конкретних героїв. Більш "суха" мова газет - як "холодний душ", вона оперує фактами й відкидає емоції. Таким чином, книга досягає ще більшої різноплановості. Дуже цікавий твір.

Хто така “людина”? Людину визначають внутрішні якості чи тільки тілесні ознаки? Чи наявність свідомості? Ці питання постають перед головним героєм, який живе в пост фашистському світі. Де продовжена та розвинута ідеологія фашистів, суспільство поділене на “вищих” та “нижчих”, де людей називають тваринами та відносять до них відповідно. Чи може здоровий глузд та совість розкрити очі на природу речей. Роман-антиутопія, яккий ставить перед читачем багато питань щодо цінностей життя, відношення людей один до одного, спонукає аналізувати все що ви чуєте та бачите. На власному прикладі, головний герой - журналіст газети “Голос Райху” буде досліджувати питання сторів та їхнього життя, їх вплив на себе та свої почуття. Моя оцінка 5/5, читається на одному подиху, всі деталі та емоції влучно передано. Всього за 272 сторінок автор зміг передати всі переживання героїв та донести дуже влучні ідеї, які актуальні і сьогодні.

Загалом, враження залишаються досить змішані. Сюжет ніби і не поганий, а на самому початку взагалі звучав чудесно, проте згодом відбувається невідомий ніби спад, дивні розв'язки та повороти, незрозумілі описи явно лишнього з пропуском важливого, тим паче, як мені здалось, на описи - автор ніби скупився, через що інколи не було зрозуміло, що відбувається навколо. Але, дуже цікава задумка з паралельним описом газетних видань, які порушують спочатку просто філософські теми, а потім переходять в повноцінні політичні дебати. Висновок: сюжет на 6/10, оформлення книги на 10/10, персонажі на 5/10, загальні ж враження на 6/10.