Данная книга является продолжением легендарного романа "Убить пересмешника". Автор переносит своих уже взрослых героев в будущее и ставит их перед лицом новых открытий. Мне кажется, что каждый читатель найдет в этой книге что-то свое и для себя. Одной из центральных тем для меня в книге была тема расизма. Автор смоделировала гениальную по-моему мнению ситуацию, когда твои чувства, с которыми ты росла с самого детства вдруг ставятся под сомнения целым обществом, становятся мягко говоря не модными. Как меняются люди, которые проходят через все это. Также не менее важной темой в данной книге для меня была тема "отцы и дети". У каждого ребенка наступает момент, когда непогрешимость родителя тускнеет, когда приходит время ребенку признать за родителем право на ошибку. Ставя под сомнения некоторые действия Аттикуса, автор создает целую палитру эмоций не только в сердце у Джин-Луизы, а также и в сердце читателя. Аттикус помогает и дочке и читателю понять себя, он учит не быть бездумной и бессовестной ячейкой общества. "Каждый человек - остров, Джин-Луиза, каждый человек - сам сторож своей совести. Коллективной совести не существует." - одна из ярких цитат книги. Книгу рекомендую к прочтению!

У рік смерті Пулітцерівської лауреатки Харпер Лі десь в закапелках видавництва, яке випустило її єдину (але ж яку!) книгу «Вбити пересмішника», знаходять продовження твору – рукопис «Йди постав вартового». Принаймні такою було легенда. Твір одразу ж видають і перекладають багатьма мовами. Хтось критикує книгу за прісність, хтось в захваті хвалить і радить продовження культового роману іншим. І лише через деякий час стає відомо, що «Убити пересмішника» і «Йди постав вартового» - це насправді одна книга. Харпер Лі тоді написала один великий роман, але редактор порадив їй залишити лише частину, що описує дитинство головної героїні. І, зважаючи на успіх роману, не прогадав. Що ж до «Іди постав вартового», то тут розповідається про час, коли Джинн-Луїзі більше двадцяти п’яти і вона мешкає у Нью-Йорку. В один зі своїх приїздів у рідне містечко дівчина дізнається таємницю, яка переверне з ніг на голову все, що вона знала і любила, коли була ще малою. Гарна книга, добре, що вона врешті дійшла до читачів.

Важко повірити, що "Вбити пересмішника" і "Іди, вартового постав" написала одна і та сама людина. Мені здається, що краще вже було б "пересмішнику" без другої частини. Адже вона не додає йому ніяких переваг. Навпаки, в чомусь навіть нівелює силу цінностей і враження від першої частини. Друга книга відверто слабша. Хоча написана вона першою. Може, було б краще, аби то була зовсім інша історія? Тоді книга оцінювалася б як окремий твір, не порівнювалася б із сильною "Вбити пересмішника". Адже від продовження завжди чекають не менших вражень. У ній головна героїня лишається такою ж впертою, хоча життя її кардинально змінилося. Вона ладна сперечатися, доводячи свою точку зору. Джин-Луїза повертається з Нью-Йорка у рідне містечко, де герої її дитинства постаріли. Вони сваряться через політичні міркування. І в цьому роман теж не виграє. Сюжет книги втрачає у гостроті і глибині переживань. Однак її можна почитати, якщо хочеться легкої історії, без особливого драматизму. Або ж просто заради того, щоб побачити улюблених персонажів через багато років.