Книга 1. Щоденник агресії

Двадцять четвертого лютого 2022 року письменник Андрій Курков нічого не написав. І в наступні кілька днів теж. Етнічному росіянинові, який усе своє життя провів у Києві, загрожувала така сама небезпека, як і решті українців. Бо в його світогляді, поведінці й ставленні до дійсності превалює світогляд і поведінка українських козаків XVI століття, коли Україна ще не була частиною Російської імперії, а свобода для українців була ціннішою за золото. Війна вирвала письменника з рідного київського дому й зробила одним з мільйонів внутрішньо переміщених осіб. Він відкрив ноутбук тільки в Ужгороді, щоб відшукати передчуття війни у текстах, написаних за останні два місяці. І знайшов більше, ніж очікував. Вони, а також воєнні нотатки й есеї, стали щоденником, який розповідає про його особисте бачення війни. Письменник каже, що це «не просто хроніка російської агресії в Україні, а хроніка того, як нав’язана Росією війна – і спроба знищити незалежну Україну – призвела до зміцнення української національної ідентичності. Війна дала змогу світові краще пізнати Україну і навчила сприймати її як одну з європейських держав». 

Книга 2. Сірі бджоли

Андрій Курков ( нар. 1961 р.) — журналіст, письменник, сценарист (за його сценаріями знято понад 20 документальних та художніх фільмів), автор більш як 20 книг. Його твори перекладено 36 мовами світу, зокрема англійською, німецькою, французькою, іспанською, голландською, турецькою та ін. Книжки Куркова потрапили до топ-десятки європейських бестселерів. Роман "Сірі бджоли" відзначено престижною літературною нагородою — Національною премією Медічі за найкращий закордонний твір.

...У селі Мала Староградівка, яке знаходиться в так званій сірій зоні, залишилися жити лише двоє — пенсіонер сорока дев’яти років Сергій Сергійович і його колишній однокласник Пашка. І вони, маючи абсолютно протилежні погляди на життя, змушені миритися, хоча до одного заходять в гості українські військові, а до іншого — сепаратисти. Головна турбота Сергійовича — як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл — всі шість вуликів. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни.