Фільм «Мізері» я дивилась, мабуть, ще у дитинстві. Неймовірна Кеті Бейтс чудово зіграла роль антагоніста, якого дійсно ненавидиш в ході розвитку подій і сюжету. Та, не дивлячись на це, мені завжди подобалась ця актриса за схожість із моєю бабусею 😅 Але книга… то зовсім інше. Особливо, коли вже забув, що там у фільмі. Кінг пише неймовірно. Настільки пропрацьована кожна деталь, що неможливо відірватись. Персонажі наче живі. І ти співпереживаєш. В цій історії ти наче опиняєшся в шкурі головного героя і застрягаєш у тій пастці, що і він. Відчуваєш його страх, біль, тривогу. А закритий простір ще більше нагнітає атмосферу. Є багато прямо огидних речей, але це тільки підкреслює жахливість ситуації, із якої, здається, вже немає виходу. ⭐️ 10/10

Пол Шелдон щойно позбувся ненависної героїні та відсвяткував свободу. Потім аварія, темрява, і він прокидається з розтрощеними ногами в домі своєї «рятівниці». Колишньої медсестри. Найпалкішої читачки. Жінки, яка нікому не сказала, де він. Кінгові не знадобилися привиди. Вистачило однієї кімнати, пігулок від болю та Енні Вілкс, щоб створити один із найстрашніших образів у літературі жахів. Від книги неможливо відірватися, а біль тут відчуваєш власним тілом. Та під жахом ховається сповідь: Кінг писав цей роман, борючись із власною залежністю, і Енні стає втіленням того, що тримає людину в кайданах. Пол пише, щоб вижити, а ми читаємо, затамувавши подих. Майже сорок років, а роман досі не втратив ні краплі отрути. Відкрийте його. Тільки не розчаруйте Енні.

Це, звісно, не високопарна література, але це дуже добре написаний твір, який весь час тримає в напруженні. Фізично відчуваєш задуху, яка огортає головного героя в жахливому становищі, відчуваєш його страх і його відчай. Майстерно написана.