Після того як я прочитала "Чорні водяні лілії" Мішеля Бюссі мені порекомендували цю книгу. 1980 рік. У автокатастрофі дивом виживає одна малесенька дівчинка, яку в газетах називали бабкою (саме тому тут на обкладинці бабка). А в літаку таких дівчаток-немовляток було дві. До чиєї ж з двох сімей належить дитина? Здавалося б - один тест ДНК може все визначити, але не забуваймо що це початок 80-х, такі тести не поширені і космічно дорогі (ну, і як то кажуть, якби було по-іншому то книжки б не було). Сім'ї починають судитися. Кому віддадуть дитину? Вітралям чи Карвілям? Одні дуже багаті, інші дуже бідні. Одна сім'я таки відсуджує дитину, інша наймає приватного детектива. І цей детектив продовжує вести розслідування, спостерігаючи за дівчинкою цілих 18 років. Протягом того часу він пише щоденник. І якось аж через цілих 18 років йому під очі потрапляє газета і він розкриває цю справу. Що ж побачив детектив? До речі, якщо поглянути на обкладинку книги то на ній теж можна побачити розгадку. За це розслідування паралельно продовжує братися рідний чи зведений брат дівчини. Події 1998 року чергуються з записами в щоденнику детектива. Переваги цього детективу: - він психологічний - прекрасно розкриті характери героїв - є стрибки в часі - частина розв*язки була для мене таки не очікуваною недоліки: - основну розв'язку я таки зрозуміла практично з самого початку - дууужеее вже дооовгооо і рооозтяяяжнооо (Ерклюль Пуаро би справився за половину сторінок :) він до речі навіть тут згадується), деякі деталі були таки зайві, бо, як на мене, детектив то такий жанр, що тут не має бути нічого зайвого, яке б не стосувалося до цієї справи. Загалом непогано, але найвищої оцінки поставити не можу.