Повість В. Реймонта «Вампір» (1911) — психологічно напружений і містичний твір, у якому поєднано риси декадансу й філософські роздуми про природу зла. Письменник досліджує межу між реальністю і маренням, раціональним й ірраціональним, показуючи, як темні сили можуть проникати у свідомість і підкорювати волю. Мотив вампіризму тут набуває символічного значення, стаючи уособленням духовного спустошення, руйнівних пристрастей і прихованих страхів, що підточують людину зсередини. Твір вирізняється атмосферністю та тривожним настроєм, характерним для європейської літератури зламу ХІХ—ХХ століть, і порушує питання моральної відповідальності людини перед самою собою.