Уже від першого рядку в книзі не по собі, а чим далі тим все серйозніше. Події в книзі відбуваються безпосередньо після закінчення "Ведмежого міста". І от саме про те, як кожен з героїв, і місто вцілому, намагається жити далі. І можу сказати, що буде дуже складно. Складно визнати свою неправоту. Складно боротися з упередженнями. Складно прийняте те, що ти не такий як усі. Складно визнати, що те, за що ти так боровся не вартувало тих жертв, які були принесені. Сама історія, персонажі, які полюбилися ще з першої книги - з однієї сторони викликали тривожні почуття в середині, і не було майже ні одної позитивної емоції. А з іншої сторони, книгу не хотілося випускати з рук і прощатися з історією. Але було досить багато питань, щодо спогадів головних героїв та часових відрізків. Адже сім'я Андерсонів повернулася в Ведмеже місто рік тому, тому що Пітер отримав роботу в хокейному клубі. Але декілька разів було вказано на те, що він був тренером хокейної команди кілька років тому. Та сама ситуація з роботою Мії. Чи я уже погано пам'ятаю першу книгу, чи не зрозуміло. І ще було дуже багато політики, особливо на початку. Початок книги досить такий великий трамплін, який ще потрібно перебороти. Бо це такий собі мікс, де автор протягом 70-100 сторінок мусолить основний конфлікт з першої книги і політичні інтриги. Але це не має особливого значення в розрізі головної історії. Читати в перекладні на англійську мову зовсім не тяжко. Головне запам`ятати як буде рушниця, шайба та сокира - ці слова були найуживанішими в книзі. А ще я стільки не плакала над книгою давно. І все таки вона прекрасна. Я не знаю про що буде третя книга, яка має вийти у 2021 році, тому що у цій книзі ми попрощалися майже з усіма героями.