Буває, що ви насититись книгами одного жанру і хочете перемкнути увагу на щось інше. Дещо подібне трапилось у мене. Прочитала у мережі кілька сторінок детективного роману Тани Френч і потім шукала по книгарнях паперову книжку - так сильно хотіла прочитати всю історію до кінця. Не скажу, що це було того не варте. Загалом є питання до сюжету, який, як на мене, під кінець книги відверто просів. Гадаю бувалі любителі жанру ще на середині роману розгадають головну детективну загадку. Але стиль написання книги такий пишномовний, що її приємно читати само по собі. Чудова манера оповіді, багато порівнянь, алегорій, символізму, але без надмірностей. Припускаю у цьому велика заслуга соковитого українського перекладу. Окремо відзначу атмосферу роману. Як на мене надати історії якогось характерного духу дуже складно, потрібно майстерно розкласти деталі, щоб оповідь сприймалася належно. У Тани Френч вийшла класична нуарна оповідь з елементами містики. Наприклад, основні події відбуваються вночі або в похмуру погоду, з дощем і туманом; загадкові мотиви лісу і руїни давнього покинутого поселення; маленьке передмістя зі своїми секретами та правилами життя, тощо. В описах краєвидів та інтер'єру помешкань переважають темні, холодні відтінки. Також у романі є політична корупція, соціальні проблеми, натяк на фатальну жінку, пригніченість та відчуття повної безнадії головного героя. Загалом, повний комплект. Трохи про саму історію. Пара ірландських детективів, Роб Раян із напарницею Кассі Медокс, розслідують вбивство 12-річної дівчинки. Тіло Кетті Девлін було знайдено у лісі, в передмісті Дубліна. Вагання детективів викликала дивна поведінка батьків дівчинки, але прямих доказів проти них бракує. Слідство, опрацювавши основні версії, зайшло у глухий кут - немає ані конкретного підозрюваного, ані мотиву. (цікавий момент, авторка одягнула вбиту Кетті у яскраві, життєрадісні кольори, гадаю, щоб на контрасті викликати у читача більше емоцій, оскільки вся оповідь доволі похмура) Разом із тим, детектив Раян впевнений - вбивство дівчинки пов'язане з іншим злочином, що трапився понад двадцять років тому. Тоді 12-річний Адам і двоє його найліпших друзів не повернулися додому після прогулянки у лісі. Поліцейські знайшли лишень переляканого Адама із закривавленим взуттям та розрізами на спині. Що сталося з двома іншими дітьми, досі загадка. Рятуючись від надмірної уваги родина врятовано хлопця виїхала з передмістя. Адам відмовився від першого імені ставши Робом Раяном і вступив на службу до поліції. Ніхто не знав, що він і є тим знайденим у лісі хлопцем, крім колеги Кассі. Теперішня справа Кетті Девлін викликала у Роба давно забуті спогади. Візуально обидві справи геть не схожі - доля його друзів невідома, поліція не знайшла ані тіл, ані місця злочину. Тоді як тіло Кетті хтось спеціально залишив на видноті. Проте якась примарна деталь, що є скоріше приводом, аніж конкретним доказом, спонукає Роба наполегливо копирсатися у старій справі. В результаті це приведе його до хибних суджень та похитне багаторічні стосунки із напарницею. Питання у тому, чи встигне він усе виправити, знайти вбивцю Кетті та розгадати загадку зникнення друзів? Щодо героїв роману. Оповідь ведеться від першої особи, детектива Роба Раяна. З перших сторінок зрозуміло, що дитяча травма відчутно вплинула на ментальне здоров'я хлопця. Йому трохи на тридцять, надійний напарник та сумлінний детектив, але разом із тим відсторонений, депресивний, немає постійних стосунків із жінками. На противагу Робу є його напарниця Кассі Медокс. Авторка змальовує її нетиповою жінкою із жвавив розумом, якій доводиться наполегливо працювати, щоб чоловіки-колеги сприймали її заслуги і займану посаду детектива належно. Стосунки Роба і Кассі - це окрема арка роману. Мені сподобалося, як спершу авторка змальовує ставлення Роба до своєї напарниці. Відчутно сильну довіру, повагу, захоплення її роботою, ніякої токсичності та упередженості. Весь час вони проводять разом часто працюючі допізна і прикриваючи один одного перед начальством. Приколи, штурханці, обійми і спільні таємниці, ось тобі ідеальні відносини друзів-колег. Ймовірно, авторка хотіла викликати у читача відчуття, що якби ці двоє зустрілись за іншим обставин з них би вийшла непогана пара. Тож спочатку у Роба та Кассі реально класні партнерські відносини, але згодом все пішло кудись не туди. Як нам мене авторка якось надто різко переводить їхні взаємини із категорії “друзі-напарники” до категорії “постійне з'ясування стосунків” або “Робе, що ти в біса твориш?”. Нібито зрозуміло, що не пропрацьовані дитячі травми та депресивність хлопця напряму впливають на його стосунки із оточенням, особливо із жінками. Але мова йде не про потенційну коханку, а про товариша, напарника, який знає всі твої болючі точки та роками буквально прикривав спину. Прикро спостерігати, як на початку книги Роб високо цінував свою напарницю, а потім все звелося до недомовок, звинувачень і образ. У народі це називається мудацтво. І я так вважаю, не тому, що я жінка. Підбила свого чоловіку прочитати цю історію і щодо мудацтва Роба ми обоє дійшли згоди. Я так розумію, у Тани Френч є серія книжок із цими героями, тож сподіваюся, що в українському перекладі вийде продовження і можливо, там все закрутиться геть по іншому.