Одна з найпопулярніших книг в жанрі "Dark academia" відомої американьскої авторки Донни Тарт залишила після себе подвійні враження. Головний герой - Річард Пейпен потрапляє в приватний коледж для привілейованих молодих людей, де збирається вивчати античність. Там він знайомиться з доволі незвичною групою студентів, захоплених Стародавньою Грецією, і в результаті стає частиною їх загадкової компанії. Але, на жаль, їх дружба завершиться доволі трагічно - смертю одного з них. Для мене "Таємна історія" стала першою прочитаною книгою Донни Тарт. Я чула безліч захоплених відгуків про книги цієї авторки, тому не змогла встояти перед одним з її найвідоміших романів. Почати варто з того, що прочитання цієї книги зайняло майже два місяці. "Таємну історію" неможливо прочитати за один вечір - це книга, від якої варто брати перерви, інакше можна перенасититися та просто вигоріти. Спочатку історія була неймовірно захоплюючою, хотілося якнайшвидше дізнатися, що ж призвело до подій описаних у пролозі. Проте, прочитавши більше половини, я зрозуміла, що мені стає нудно, захотілося швидше дочитати книгу і відкласти її на полицю. Тому найбільшим мінусом цієї книги для мене стало те, що, на мій погляд, авторка її сильно затягнула, і деякі моменти можна було б опустити. Певні події викликали в мене огиду, передусім до головних героїв. Напевно, це єдина історія, в якій мені не сподобався жоден головний герой. Кінцівка книги була досить передбачуваною, ще від початку було зрозуміло, що це єдиний можливий результат цієї дружби. В цілому, я не можу сказати, що книга мені не сподобалася, але якось захоплення вона в мене теж не викликала.

Широковідома книга, яка не потребує реклами. Здається, про неї знають всі, і всі, хто вважає себе інтелектуальною публічною елітою прочитали і висловили свою думку про неї. Нарешті я визріла для того, аби прочитати «Таємну історію». Одразу скажу – книга мені сподобалася на всіх рівнях читацького сприйняття (як на сюжетному, де спостерігаєш за психологічно-трилерними подробицями, так і на дослідницькому, на якому я вловлювала інтертекстуальні перегуки, інтерпретації і надбудови на відомі і незнайомі класичні твори). Сюжет розгортається навколо елітної групи студентів Хемпденського університету, які під керівництвом екстравагантного наставника вивчають давньогрецьку філологію. Вони відокремлені від життя університету, носять костюми і читають високоінтелектуальну літературу, володіють рідкісними мовами і почувають себе обраними. П’ятеро студентів. Кремезний інтелектуал Генрі, близнюки Чарльз і Камілла, витончений Френсіс, русявий простуватий Банні. До їх компанії вливається оповідач – Річард, який приїхав до Хемпдену з Каліфорнії, щоб змінити медичну спеціальність на філологічну. Спочатку йому не вдається стати студентом Джуліана, але головний герой настирливий, і таки добивається свого. Опісля йому варто зрозуміти, хто є хто, чиє лице справжнє, чиє – маска, а хто фальшивий наскрізь. Та й узагалі, чи варто довіряти ззовні бездоганній картині? Зав’язка полягає в тому, що Банні убитий. Подальша розповідь – це ретроспектива, спогади про ті часи, коли він ще був живим, а також розповідь про те, що було по смерті одного з членів товариства. Донна Тартт – це насамперед атмосфера, персонажі, гра гострого і блискучого розуму, виражена в словах.

Ричард Пейпен из провинциального городка и небогатой семьи с трудом поступает в колледж Вермонта. Здесь он знакомится со студентами, которые изучают древнегреческий язык. Руководит этой группой профессор Джулиан Морроу. Группа закрытая, состоит только из пяти студентов и попасть в нее практически невозможно. Морроу поощряет в своих учениках мысли об их элитарности и интеллектуальном превосходстве. Они не только изучают язык, но и культуру, мифологию и философию древних эллинов. Ричард хорошо знает древнегреческий язык, чем удивляет остальных студентов и Морроу записывает его на свой курс. Основная часть группы решает пережить опыт духовного преобразования посредством участия в вакханалии. Древние эллины этим путем выходили за рамки обыденного, получали новый опыт и расширяли рамки своего сознания. В процессе вакханалии, в состоянии аффекта, студенты случайно убивают человека. Далее в книге рассматривается достаточно много философских вопросов. Чтобы скрыть непреднамеренное убийство и избежать наказания, можно ли пойти на новое убийство - убрать свидетеля. Как далеко можно зайти в лицемерии участвуя в поисках жертвы, зная, где лежит убитый вами человек. Как общаться с родителями убитого и участвовать в похоронах. Может ли "духовный лидер" бросить своих учеников. Как тайна скажется на отношениях всей группы и какое в итоге наказание понесет каждый из них. В некоторых моментах данная книга напоминает роман Достоевского "Преступление и наказание". Сюжет Тайной истории интересный, читается легко. Нравится стиль Донны Таррт. Автор мастерски владеет словом. Единственно, что не нравится - это объем книги. Считаю, что в ней много отступлений и лишних персонажей. За это оцениваю книгу на четыре.