Що не так з моєю матір’ю - Ешлі Одрейн. Саме з такою назвою вийшла ця книга в українському перекладі. Хоча оригінал Поштовх, як на мене більш пасує книзі. Читаючи її мене пробирало до мурашок, а очі то робились величезними то закочувались під лоба. Одним словом книга постійно викликала емоції. Правда, я розумію, що якби я читала цей твір до того як народила та посиділа в декреті, то й сприймався він зовсім по іншому і, скоріш за все, не так гостро. Блайт мала нещасливе дитинства. Мама кинула її, нічого не пояснивши, у віці одинадцяти років. Виховував її вже флегматичний батько. Але й у матері Блайт теж було тяжке дитинство, адже її виховувала явно психічно хвора людина яка до того ж і вкоротила собі віку. Такий собі анамнез. Проте це не завадило героїні вдало вийти заміж за чудового чоловіка Фокса. І все здавалось би налагодилось у її житті, але чоловік хоче дитину. Блайт погоджується на вагітність, переконуючи себе, що вже цього разу доля схибить і саме вона буде ідеальною матір'ю. З народженням Вайолет для неї починається пекло замість раю. Їй з самого початку здається, що дитина її не любить і не сприймає. І постійним плачем спеціально доводить її до істерик... В цій книзі як на мене є досить таки гарне питання, на яке я не знайшла відповідь. Чи завжди людина вже народжується з психологічними відхиленнями, а чи середовище робить її такою?