Готичний роман про групу людей, які прибувають до віддаленого маєтку, щоб дослідити явища, що не піддаються раціональному поясненню. Атмосфера густо насичена тривогою - сам будинок ніби живе власним життям, спотворюючи простір і впливаючи на психіку мешканців. Сюжет розгортається повільно, зосереджуючись на внутрішніх переживаннях героїні та поступовому розмиванні межі між реальністю й уявою. Напруга виникає не стільки з явних подій, скільки з наростаючого психологічного дискомфорту й відчуття ізоляції. Мені сподобалося, як Ширлі Джексон створює інтелектуальний жах, де справжня небезпека може ховатися в людській свідомості.

Перша історія, "Привид дому на схилі", це знайома з дитинства історія. І це напевно перший в житті мій жахастик. Тому було цікаво перечитати історію і подивитися яке вона викличе враження уже в дорослому віці. І чомусь історія мене не вразила. Не знаю, чи це тому що я вже бачила славетну екранізацію, чи тому, що просто не моя книга. Це той виняток, коли екранізація, особисто для мене, перевершила книгу. А от друга історія, "Ми живемо в замку", мені сподобалася більше. У старому маєтку проживають дві сестри, Констанція та Марі, та їхній скалічений дядько Джуліан. У їхній родині сталася трагедія, і тепер з багаточисленної сім`ї залишилися вони троє. А вся округа їх побоюється, хоча постійно насміхається. Лише Марі виходить з будинку, та не зважаючи на явні насмішки, гуляє по містечку, щоб здати бібліотечні книги та взяти нові та прикупити щось для дому. Джуліан та Констанція з дому не виходять та ведуть відлюдькуватий спосіб життя. Але одного разу до них приїздить двоюрідний брат, бачить обстановку в домі і стан своїх родичів і розуміє, що він легко обведе їх навколо пальця та забере собі все сімейне багатство. Але Марі, хоч і дивакувата дівчинка, але вона не дасть нікому можливості ображати своїй найрідніших.

Дана робота справедливо вважається зразком жанру жахів не лише тому, що його сюжет став шаблоном ля всіх прийдешніх приказок про привидів, а й тому, що його чудова проза та тонка психологія виходять за рамки жанру., перетворюючи те, що могло бути страшною казкою у хитромудрий роман гідний уваги найвибагливішого читача. Роман трохи страждає від власного впливу, бо як тільки він розпочинається, виникає відчуття, що Ви раніше читала чи бачили його екранізацію. Д-р Монтегг (добродушний стариган, науковець), бажаючи дослідити будинок з привидами залучається допомогою досить клішованих персонажів: Елеонора (сором’язливий, тихий тип), Теодора (вогненний тип) та Лука (красень з вищого класу). Спочатку при денному світлі все здається непоганим, але настає ніч і … ну Ви розумієте. Все це Ви вже чули раніше. Але, що дійсно рідко можна зустріти в даному жанрі літератури – так це такий інтелігентний тип оповіді та виразну музику прози автора. Окрім прози, тонка психологія роману – цікавить та привертає увагу читача своєю неоднозначністю. Єдине, що не сподобалося – це нахабна місіс Монтег та та її помпезний друг Артур, що пройшли три чверті шляху, щоб надати комічного забарвлення оповіді, але натомість повністю розвіяли всю атмосферу моторошності та загадковості «тієї» ночі та були очевидно зайвими персонажами. Крім того, комічної нотки не бракували і завдяки місіс Дадлі. Дайте шанс даному твору. Крім того, що це класика жанру, це ще й чудовий роман.